Питання вибору між добром і злом у XXI ст

Відзначимо, що питання вибору між добром і злом у. XXI ст., а також указана дилема героя для С. Павлоу мають першорядне значення. Стихія ж мі. фу багаторазово посилює поставлені у творі моральні акценти і є своєрідним лакмусом, за допомогою якого “перевіряються” на міцність підвалини сучасного суспільства.

Наскрізний у романі образсимвол бика, який переслідує людину (Кіклада і всіх, хто володіє пам’яттю давньогрецького воїна) і вселяється в неї (реалізований образ як особиста жахлива візія “жертв” бика).

У ході розповідання

виявляється зв’язок цього образу з Кноссом (Критом) та його відповідним культом, Однак у романі образсимвол бика не просто уособлює відповідний давній культ, але й переходить у парадигму сучасності як свого роду складова павлоуської версії міфу про Мінотавра (частина вже власне авторського міфу). Так, Кіклад (та його втілення в майбутньому, зокрема, Ыопт, Ген) переслідує в часі Атанатоса (як моральне чудовисько, людину, підкорену злу, а зло в романі символізує бик); виникає опозиція герой-чудовисько.

Коли людина здоганяє монстра, то з жахом виявляє, що він – її частина; з іншого боку, тікати від бика немає сенсу,

адже той – у нашій пам’яті століть, нашому підсвідомому. Характерно, що після вселення бика в Норта детектив (Кіклад-Норт) бачить роги у своєму відображенні у дзеркалі, – стає напівбиком (Мінотавром).

Розчарування й удар, пов’язані з тим, що герой бореться з частиною себе самого, змушують його страждати. Причому тут цікаве подвійне обігрування образу героя: Атанатос і сам шукає Кіклада, а бик як породження пам’яті перевтілень давньогрецького воїна також сам уривається до свідомості іпостасей Кіклада, – в обох випадках Кіклад і його перевтілення стають жертвами бика. Звідси отримуємо асоціативну модель (авторську версію) античного міфу: підкоривши своє життя ідеї помсти (за вбиту Атанатосом дружину Мойру), герой (Кіклад) опиняється в часовому лабіринті, де шукає Атанатоса (зло, яке втілює бик). Той, у свою чергу, розшукує героя. Але при їх зустрічі (рівень тексту) – тобто при осягненні героєм істини (рівень підтексту) – останній зливається з чудовиськом, “стає” Мінотавром (підтекстно – відкриває зло в собі: адже зловісний бик у романі символізує агресію, помсту, зло, що повстають із пам’яті – з людської історії – і які потрібно перемогти в собі).

Так, проводячи в лабіринті все життя, Кіклад виявляється одночасно й героєм (іпостась античного Тезея), і людинобиком – Мінотавром; водночас переслідує себе (погане в собі) і тікає від себе самого (прикметні його роздуми в іпостасі Норта: “Тікати від Бика. Тікати від звіра. Невже він те, чим я насправді є?”. В цьому парадоксі полягає й трагедія людини, яка страждає (оскільки людиною, що усвідомлює свою тисячолітню історію, у С. Павлоу постає Кіклад).

Останній елемент у цій асоціативній моделі міфу англійського письменника – нить Аріадни. Оскільки у класичній версії античного міфу Аріадна дає Тезею клубок із любові до героя, а Кіклад крізь століття переслідує Атанатоса, керуючись коханням до вбитої дружини і прагненням справедливості (тобто це “червона нитка” в житті Кіклада), то очевидно, що “ниттю Аріадни” для героя С. Павлоу може стати Кохання як всепрощення. Недарма Мойра – як доля Кіклада та Оракул у Гадесі – закликає героя знайти мир та уславити любов, – у цьому вгадується шлях духовного спасіння сучасної людини з цивілізаційного тупика.

Незвичайне, різноаспектне переосмислення образу Мінотавра Стелом Павлоу водночас влучно відображає складність сучасного життя і проблем, що воно ставить перед людиною; сприяє новій за характером художній репрезентації протистояння добра і зла у світі, актуалізує “вічні питання” сенсу існування, пам’яті, вибору людиною майбутнього шляху тощо, підкреслює гуманістичну спрямованість твору. Осягнення комплексу Мінотавра як одного з головних на міфопоетичному рівні “Троянського коня” утворень визначає повноту параболічного прочитання роману.

За своєрідністю панівної у “Троянському коні” філософськопсихологічної складової, способом осмислення дійсності й людської особистості в ній тощо роман певним чином типологічно споріднений з новелою української письменниці Єви Бісс “Втеча від мінотавра” – одним з небагатьох у мінотавріані XX ст. твором, написаним жінкою. Оригінальність погляду вітчизняної авторки також полягає у своєрідному перенесенні посутніх рис античного міфу на сучасні реалії життя за асоціативним принципом (“Це лабіринт, в якому замість мінотавра сидимо ми самі”, – говорить її герой). Окреслюючи дві сумні долі – чоловіка і жінки – оповідачів (вони певний час мешкають у готелі “Лабіринт”), вустами безіменної героїні письменниця висловлює свою концепцію людини”мінотавра”: ми всі мінотаври, кожний у своєму лабіринті: нитка ж Аріадни – це здатність відійти від власного егоїзму назустріч людині, яка кохає нас, – ця людина і є Аріадна, “…яка нас чекає перед брамою Лабіринту”.

” Отже, суголосно зі Стелом Павлоу Єва Бісс визначає як мінотавра звичайну людину (точніше навіть – людину у кризі) і також актуалізує проблему самопізнання; причому обидва автори (український – висуваючи тезу, а англійський – розгортаючи свою метафору у містикофантастичний роман) підкреслюють вирішуваність кризи сучасної особистості: останній треба тільки об’єктивно поглянути на себе й вибрати в житті добро і любов.

Цікаво, що в романі С. Павлоу й новелі Єви Бісс міфологема “нить Аріадни” декодується споріднено: у С. Павлоу це любов наша і до нас, а в Єви Бісс – любов до нас і наше до неї прагнення. Згадаймо й слова Корнєєвастаршого з роману Н. Солнцевої “Московський лабіринт Мінотавра”: “Я знаю, що таке нить Аріадни… Це нить любові.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Питання вибору між добром і злом у XXI ст

Categories: Нові твори

Links