“Петербург Ф. Достоєвського” за романом “Злочин і кара”
Місто – трагічна доля людини. Місто Петербург – привид, породжений людиною в її самотності і поневіряннях.
М. Бердяєв
До числа найбільш величних витворів Ф. М. Достоєвського, що зробили великий вплив на подальшу світову літературу, належить роман “Злочин і кара”. Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара” ще називають “петербурзьким романом”. Чи випадково це? Адже про Петербург писали О. Пушкін, М. Гоголь, О. Некрасов. Зовсім іншим представлений Петербург у Достоєвського – це “саме фантастичне” місто. Він похмурий,
Раскольников – студент-різночинець. Він живе в Петербурзі, в тісній комірчині і виключений з університету за бідністю. Раскольников – людина чесна, не терпить брехні і фальші, а його злидні “відкрили його розум і серце страждань мільйонів”. Петербург у Достоєвського не тільки місце скоєння злочину, але він і його співучасник. Тільки в цьому місті у Раскольникова могла з’явитися “потворна мрія” – думка про скоєння вбивства.
Головний герой і місто, в якому він живе, існують разом і невіддільні один від одного. Причому
Особливий акцент в зовнішній вигляд Петербурга вносять запахи і кольори: “На вулиці спека стояла страшна, при цьому задуха, штовханина, всюди вапно, ліси, цегла, пил і та особливий річний сморід, настільки відомий кожному петербуржцю, що не має можливості найняти дачу…”. Усе це діє на людей негативно, посилюючи і загострюючи їх хвороби. Але хворі у Достоєвського не тільки люди: хто морально, хто фізично, хворий і Петербург. І характерний колір хвороби – жовтий. Він у Достоєвського нав’язливий і дратівливий. Наприклад, шпалери жовтого кольору, меблі з жовтого дерева в кімнаті старої лихварки, жовта кімнатка Раскольникова, жовта особа Мармеладова, перстень з жовтим каменем у Лужина. У Порфирія Петровича у кабінеті меблі теж з жовтого дерева. Використані письменником деталі відбивають напружену і безнадійну атмосферу, в якій змушені жити його герої. Вона несе в собі щось зловісне, як би нагнітаючи і віщуючи трагічні події.
Письменник проводить читачів через “брудні і смердючі” двори, по вузеньких, залитих помиями сходах, по кімнатах, де ледве мерехтить недогарок свічки. Тут живуть його герої, люди бідні, “принижені й ображені”. Але Петербург місто не тільки людей бідних, а й місто людей ситих, ділових, “господарів” життя – дрібних і великих хижаків. Вони нічим не гребують. “Темні” справи у шахрая Коха: він скуповує прострочені речі у старої лихварки; у купця Юшина, що здає дешеві номери. Можна те ж сказати про Луїзу Іванівну, Дарину Францівну, які просто торгують жінками. І зовсім інший тип ділка, більш великого, спритного поданий Достоєвським в образі Лужина.
Абсолютно знедоленим почуває себе серед багатих особняків, забезпечених людей, розряджених жінок бідний студент Раскольников. Це його на потіху перехожих стьобнув батогом кучер багатою коляски, коли він мало не потрапив під її колеса на мосту.
Раскольникову більше подобається інша частина Петербурга – Сінна площа. Тут він відчуває себе спокійніше, та й краса тут інша: “Я люблю, як співають під шарманку в холодний, темний і сирий осінній вечір, неодмінно у сирий, коли у всіх перехожих блідо-зелені і хворі обличчя; або, ще краще, коли сніг мокрий падає, зовсім прямо, без вітру, знаєте? А крізь нього ліхтарі з газом блищать…”.
Десь поблизу сталися трагічні події роману: коляскою роздавлений нещасний Мармеладов, помирає його сухотна вдова – спливає кров’ю на вулиці, застрелюється Свидригайлов. Ці вуличні сцени – додатковий фон, створений Достоєвським, на якому і розгортається непросте життя Раскольникова, Соні, Мармеладова.
Достоєвський, описуючи історію двох сімей – Раскольникових і Мармеладових, являє нам їх нестерпні страждання, провідні до падіння людини, їх крайню ступінь розпачу. Ось в такому світі злиднів, відчаю та страждань і народилася божевільна думка Раскольникова, дозрів його індивідуальний протест. Трагізм подій посилює похмурість пейзажу: темні кути, брудні розпивочні. Роман сповнений контрастами світла і тіні. Його найтрагічніші епізоди відбуваються в трактирах, на брудних і задушливих вулицях міста, що підкреслює глухоту страшного світу і його байдужість до людського болю і страждання.
Посилює дію в романі і стихія: атмосфера, вода, земля. Раскольников перед вбивством не може дихати, задихається в задушливому і курному місті, у своїй тісній комірчині, схожій на труну. Самогубство Свидригайлова відбувається дощової ночі, коли людина переповнена стражданнями, а природа залита водою і “готова вийти з берегів”.
Ф. М. Достоєвський, досліджуючи трагічні протиріччя, досліджуючи, що відбувається, приводить читача до великого відкриття: розсіюються хибні теорії свідомості своєї винятковості, зникає презирство до людей перед величчю і чистотою істинної любові до людей. Письменник засуджує порядки суспільства, виступає проти них. Такі порядки ведуть і штовхають людей на смерть, на розпусту і вбивства, тому Петербург Достоєвського жорстокий і безжалісний, та він і не може бути іншим.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)