Особливості першого періоду творчості Эсхила (трагедія “Перси”)
Сюжет почерпнуть не з міфології, але з недавньої історії – можна бачити як обробляє історію. Відкриваються виходом хору. Хор перських старійшин, стурбованих долею війська, виконаних похмурих передчуттів. Величезна рать, грізний цар – нелюдське – нечестиве. Хор міркує про обмани, що посилають божеством, щоб затягти людини до лиха. Сон Атосси. Є вісник – програш при Саламине. Прославляння афінської демократії й захищаючу свою батьківщину й волю еллінів. Тієї ж думки – у релігійному тлумаченні Дарія. Перестерігає ніколи не відновляти
Хор грає не таку більшу роль, але зате індивідуальні образи охарактеризовані дуже блідо, немає центральної фігури. Багато в чому першоджерело. Філософія історії – кожному своє. Трагедія ораторського типу. Те спогаду, то передчуття й очікування. Хор – або похоронний
Перший період, якому можна назвати доклассическим або архаїчним, охоплює собою довгий ряд століть усної народної Творчості й закінчується протягом першої третини 1 тисячоріччя до н. е. Це творчість до нас не дійшло, і про нього ми маємо деяке подання на підставі пізнішої античної літератури. Цілком до нас дійшли тільки два пам’ятники грецької літератури, записані в 6 в. до н. е., але, безсумнівно, що розвивалися протягом багатьох сторіч, – це героїчні поеми “Илиада” і “Одиссея” Гомера. 3 етапи: догомеровский – фольклор, міфологія – 2 тис. – 8 в.; гомеровский – епічні традиції, героїчний епос і дидактичний.; період становлення рабовласницького суспільства – 7-8 – лірична поезія: Елегія, ямб, мелос, хорова лірика
Другий період античної літератури – це становлення й розквіт грецького класичного рабовласництва, що займає собою 7-4 століття до н. е. Цей період звичайно називається класичним(аттическим). У зв’язку з розвитком особистості з’являються численні форми лірики й драми, а також багата прозаїчна Література, що складається з добутків грецьких філософів і ораторів. + історичне оповідання
Літературна діяльність Аристофана протікала між 427 і 388 р.; в основній своїй частині вона падає на період Пелопоннесской війни й кризи афінської держави. Загострена боротьба різних угруповань навколо політичної програми радикальної демократії, протиріччя між містом і селом, питання війни й миру, криза традиційної ідеології й нові плини у філософії й літературі – все це знайшло яскраве відбиття у творчості Аристофана. Комедії його, крім свого художнього значення, є найціннішим історичним джерелом, що відображає політичне й культурне життя Афін кінця V в. У політичних питаннях Аристофан наближається до помірно-демократичної партії, найчастіше передаючи при цьому настрою аттического селянства, незадоволеного війною й вороже относились до агресивної зовнішньої політики радикальної демократії. Таку ж помірно-консервативну позицію він займає й в ідеологічній боротьбі свого часу. Мирно жартуючи над шанувальниками старовини, він обертає вістря свого комедійного дарування проти вождів міського демосу й представників новомодних ідейних плинів
Ахаряне. Головний герой – селянин Димпофил. Він – щаслива людина. Розповідає про селянське життя й селянське щастя, хоч і живе бідно. Справедливий громадянин. Доводить, що пелопонесская Війна – зло. Намагається укласти мир у Народних Зборах, але там у влади багатії, демагоги, яким війна потрібна й вигідна. Іде. Випиває символ миру: бутилочки, містить цим сепаратний мир на 30 оет і живе, як звичайні селяни
Аристофан з ненавистю ставиться до Периклу, указом якого почалася Пелопонесская війна. Милетинка Аспазия, куртизанка, дружина Перикла, – винуватниця всіх лих і нещасть
Зображується страшна картина війни. Дістається й Еврипиду – споконвічному ворогу селянства. Він сприймається як розбещувач
“Мир”. Ряд комедій Аристофана спрямований проти військової партії й присвячений вихвалянню миру. Так, у вже згаданій комедії “Ахарняне”, самої ранньої з п’єс, що дійшли до нас (425 р.), селянин Дикеополь (“Справедливий громадянин”) містить для себе особисто мир із сусідніми громадами й блаженствує, у той час як хвалькуватий воїн Ламах страждає від тягостей війни. У момент висновку”: так званого Никиева миру (421 р.) поставлений був “Мир”. Селянин Тригей на гнойовому жуку піднімається до неба (пародія на эврипидовского “Беллерофонта”) і за допомогою представників всіх грецьких держав витягає заточену в глибокій печері богиню миру; разом з нею виходить і богиня врожаї плодів, з якої Тригей потім справляє весілля. У комедії “Лисистрата” (411 р.) жінки воюючих областей улаштовують “страйк” і примушують чоловіків укласти мир
(2 votes, average: 3.00 out of 5)