Особливості композиції драми – П’ЄСА П. КАЛЬДЕРОНА “ЖИТТЯ ЦЕ СОН” ЯК УТІЛЕННЯ СВІТОГЛЯДНИХ І ХУДОЖНІХ ПРИНЦИПІВ БАРОКО
ЛІТЕРАТУРА XVII СТОЛІТТЯ: МІЖ ВІДРОДЖЕННЯМ І ПРОСВІТНИЦТВОМ
§ 4. П’ЄСА П. КАЛЬДЕРОНА “ЖИТТЯ ЦЕ СОН” ЯК УТІЛЕННЯ СВІТОГЛЯДНИХ І ХУДОЖНІХ ПРИНЦИПІВ БАРОКО
Особливості композиції драми
Згідно з традиціями іспанської драми, п’єса Кальдерона складається з трьох хорнад. Хорнада (jornada) – давнє іспанське слово, що означає “шлях, пройдений людиною за день”. Дія у п’єсі охоплює три дні. У першій хорнаді розповідається про трагічну долю принца Сехисмундо, який знаходиться у високій вежі, замкнений від світу через жахливе
У першій хорнаді міститься зав’язка сюжетних ліній твору. Переодягнена у чоловіче вбрання знатна дама Росаура і блазень
Між тим у королівському палаці вирують пристрасті навколо питання про спадкоємця престолу. На корону претендують племінник Басиліо герцог Московський Астольфо та інфанта Естрелья. Астольфо й Естрелья – двоюрідні брат і сестра, народжені сестрами короля. Вони мають однакові права на престол, які можуть бути зміцнені династичним союзом. Однак Басиліо мучиться докорами совісті.
Він вирішує перевірити пророцтво щодо Сехисмундо й повідомляє придворних, що незабаром сплячого принца перенесуть до палацу, і вони мають прийняти його як належить.
У першій хорнаді, крім основної лінії, окреслюються й інші колізії. Сехисмундо підсвідомо закохується в Росауру, хоча він побачив її у чоловічому вбранні і не знав, що таке кохання. Росаура прагне помститися Астольфо за те, що він честь її “украв, знеславивши любов’ю”. Астольфо залицяється до Естрельї, хоча між ними немає любовних почуттів. А Басиліо наказує Клотальдо дати Сехисмундо сонне зілля і підготувати принца до разючих змін у його житті.
У другій хорнаді представлено розвиток дії п’єси. Сехисмундо переносять до палацу. Коли принц прокидається, придворні переконують його, що жахливе минуле було лише сном. Однак Сехисмундо виявляє жорстокість до всіх, хто його оточує. Він карає свого наглядача і вихователя Клотальдо, убиває слугу, який йому чимось не догодив. До короля, свого рідного батька, принц також поставився нешанобливо. Басиліо переконався, що давнє пророцтво здійснюється. Сехисмундо несе тільки зло і смерть, тому його за наказом короля повертають до в’язниці й заковують у ланцюги.
У другій частині твору розвивається любовна інтрига. Автор уводить сцену з портретом, під час якої з’ясовується, що Астольфо кохає Росауру, а не Естрелью, і що Росаура, хоча й ображена, теж має до нього почуття.
Третя хорнада – розв’язка всіх сюжетних ліній. Дізнавшись про законного спадкоємця, народ повстав і звільнив Сехисмундо, щоб не опинитися під владою чужоземця Астольфо. Війська під проводом принца наближаються до столиці. Сехисмундо хоче помститися Басиліо і всім, хто був причетний до його ув’язнення. Народ вітає принца, але в цей час гине від раптової кулі блазень Кларін: тікаючи від смерті, він так і не зміг уникнути її. Басиліо схиляється до ніг переможця, готовий прийняти кару, але несподівано принц духовно перероджується. Він подолав у собі “звіряче” начало, темні сили, що змушували його бути жорстоким, і вирішив відтепер бути добрим і милосердним. Сехисмундо прощає королю, долаючи в собі любовну пристрасть, з’єднує Росауру та Астольфо й оголошує про свій шлюб з Естрельєю в інтересах Полонії.
Композиція твору досить складна. Драма побудована з багатьох подій, що стосуються як минулого, так і теперішнього, причому від них залежить і майбутнє країни. У п’єсі багато таємничого, загадкового. Автор постійно тримає глядачів і читачів у напрузі. Що то за вежа, яку побачили Росаура та Кларін? Хто то за один, що там сидить? Чому Росаура переодягнена? У чому причина її жаги до помсти?.. Такі моменти обумовлюють динамізм твору. До того ж у ньому дуже швидко змінюються події та ситуації: сьогодні Сехисмундо – в’язень, а Клотальдо – його наглядач, а завтра Сехисмундо сам може покарати Клотальдо й усіх придворних, навіть короля-батька. У драмі “Життя – це сон” персонажі не тільки багато говорять, а й перевдягаються, б’ються, закохуються і ревнують, тут відбуваються боротьба за владу і народне повстання. Отже, Кальдерон талановито поєднує складні філософські проблеми із зовнішньою інтригою, розважальністю п’єси. Він не лише порушує складні питання, а й робить свій твір цікавим для читачів та глядачів.
Взаємодія образів сприяє розкриттю конфліктів, зображених у п’єсі. Зіткнення особистостей у ході боротьби за владу реалізується лінією: Сехисмундо – Астольфо – Естрелья. Любовні перипетії розкриваються у міжособистісних стосунках: Сехисмундо – Росаура, Росаура – Астольфо, Росаура – Естрелья – Астольфо. Конфлікт між батьком і сином, в якому фактично закладено конфлікт між людиною і долею, розв’язується за лінією: Сехисмундо – Басиліо. Боротьба за честь показана у зіткненнях: Росаура – Астольфо, Росаура – Клотальдо. Єдиний, хто не бере безпосередньої участі в конфліктах,- це блазень Кларін. Але цей персонаж був обов’язковим для драм того часу. Його призначення – своїми словами виявляти справжню сутність подій та явищ. Наприклад, на початку твору, коли Росаура скаржиться на горе самотності, Кларін зауважує, що вони “удвох із горем з гори спустились”, тобто в цьому світі страждають усі, не тільки вона. Блазень, призначення якого смішити людей, постає у п’єсі зовсім не смішним. Це лише підкреслює драматизм змальованої ситуації і ширше – трагізм існування людини у світі. Смерть Кларіна від раптової кулі у фіналі твору втілює думку про те, що ніхто не може уникнути своєї долі. Сумний блазень-філософ, який гине наприкінці п’єси,- одна з масок самого автора, котрий розповів про трагедію життя людини. Утім точка зору автора виявляється й у висловлюваннях інших персонажів, особливо в афористичних фразах, які майстерно відтворив український перекладач М. Литвинець: “…в цьому світі хто живе, той марить завше” (Басиліо), “Як все небо таємниця, а весь світ наземний – чудо” (Клотальдо), “Але честь – це справа смілих” (Клотальдо), “…Все щастя людське, зрештою, як сон, минає” (Сехисмундо) тощо.
Отже, складна, розгалужена композиція драми цілком відповідає складності порушених у ній філософських питань. Письменник змушує читачів і глядачів замислитися над сутністю світу, людського буття, самих себе. П’єса відзначається поліфонізмом звучання. У ній висловлюються неоднозначні ідеї, а читачі й глядачі можуть погодитися чи не погодитися з автором, але головне те, що він змушує працювати їхні думки та почуття.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)