Особистість письменника – Віхи життя, віхи творчості
Оноре де Бальзак 1799 – 1850
Віхи життя, віхи творчості
Особистість письменника
Середина 30-х років у біографії О. де Бальзака примітна тим, що в цей час визначається не лише стиль його творчості, а й стиль життя в цілому: встановлюється характерна для великих митців майже повна єдність життя й творчості, історія життя дедалі більше зливається з історією творчості й поглинається нею. Працюючи по п’ятнадцять-шістнадцять годин на добу, більшу частину життя Бальзак проводить за письмовим столом, поринувши у світ створюваної ним “Людської
Однак це зовсім не означало, що власна біографія письменника зійшла нанівець, що він перетворився на відлюдника, який підміняє дійсний світ вигаданим. Таке суперечило його природі. Людина бурхливого темпераменту й непогамовної енергії, Бальзак не втрачає інтересу й смаку до життя, залишаючись надзвичайно активним і діяльним. Йому просто ніколи: його обсідають грандіозні задуми, підганяє честолюбство і, можливо не меншою мірою, невблаганні кредитори, які вимагають сплати боргів.
Писав Бальзак ночами, коли ніщо не могло відволікти його від творчості, по шість-вісім годин. Митець
Подробиці. Творчий процес Бальзака чудово змальований у біографічній книжці відомого австрійського письменника С. Цвейга. От наприклад: “Бальзак пише й пише, без пауз, без зупинки, його фантазія, запалавши, горить невпинно. Вона, наче лісова пожежа, перебігає від стовбура до стовбура, все палкіше й несамовитіше – і, нарешті, вогонь охоплює все навкруги.
Година, дві, три, чотири, п’ять, шість годин, іноді сім і навіть вісім. Жоден екіпаж більше не котиться по провулку, ані звуку в будинку й кімнаті, лише тихеньке скрипіння пера та зрідка шелест відкладеного аркуша. Надворі вже світає, але Бальзак про це не знає. Його день – це тільки невеличке коло від свічки, і немає жодних людей, крім тих, що він щойно створив, ніяких доль, крім тих, що він вигадав у процесі творчості; немає простору, немає часу, немає світу, крім того, що знаходиться в його власному космосі”.
Утім, навіть безмежна воля не може зарадити, коли запас сил вичерпано. Певно, будь-хто припинив би роботу, але Бальзак не здається, він підводиться й готує каву, щоб знову й знову приводити в рух стомлену уяву. Проте з часом дія кави стає все коротшою, і йому доводиться збільшувати кількість цього “підступного зілля”. Говорячи про один зі своїх творів, митець зізнавався, що довів його до кінця лише завдяки “потокам кави”. Таке зловживання тонізуючим напоєм поволі, але невідступно руйнувало від природи міцний організм письменника.
Іноді Бальзак скаржився: “Завжди одне й те саме: ніч за ніччю і все нові томи. Але ж те, що я хочу створити, таке величне й неосяжне”. –
У другій половині 30-х років у творчому доробку О. де Бальзака з’являються романи зі складною структурою. Це зумовлювалося прагненням письменника до комплексного зображення сучасного суспільства в різних його аспектах і виявах, у всеосяжному зв’язку й всепроймаючих колізіях. Звідси творення романів зі складною композицією, з великою кількістю персонажів, що представляють різні класи й прошарки суспільства, з розгортанням і переплетінням кількох сюжетних ліній. Такими, зокрема, є “Втрачені ілюзії”, “Розкоші й злиденність куртизанок”, “Кузина Бетта”, “Селяни”. Серед названих слід виокремити роман “Втрачені ілюзії”, який вважається одним з найкращих і найвідоміших творів Бальзака. У ньому набуває подальшого розвитку критика буржуазного індивідуалізму, у якому письменник вбачав найбільше соціальне лихо сучасності.
Останній спалах творчої активності О. де Бальзака припав на другу половину 1846 р. Надалі вона неухильно йшла на спад і остаточно згасла десь за півтора року до смерті письменника. Його здоров’я, зруйноване титанічною працею, невмолимо погіршувалося, кожна сторінка тепер коштувала великих зусиль. У червні 1847 р. в одному з листів Бальзак скаржився: “Мій мозок, мій розум говорять, що уява, творча здатність вперто завмерли в мені й уляглися, немов вередливі кози”. Точки дотику з Україною. Сповнені трагізму останні роки митця в основному минули в Україні. У цілому Бальзак прожив тут більше двох років. Уперше він приїхав до Верхівні, маєтку графині Евеліни Ганської неподалік від Бердичева, 13 вересня 1847 р. і пробув там до 4 лютого 1848 р. У листопаді 1847 р. Бальзак побував у Києві, який справив на нього велике враження. Письменник навіть замовив літографії з краєвидами Києва, аби прикрасити парадні сходи свого нового паризького будинку. Наприкінці вересня 1848 р. Бальзак вдруге прибув до Верхівні і залишився там до 23 квітня 1850 р. У цей час він ще двічі відвідує Київ.
Входження України в життя і певною мірою у творчість Бальзака пов’язане з його стосунками зі згаданою вище Е. Ганською, дружиною багатого поміщика, якому серед численних маєтків належало й село Верхівня. Варто зазначити, що ці стосунки становлять чи не найбільш інтригуючий, “романтичний” сюжет у біографії митця.
У лютому 1832 р. Бальзак одержав листа без зворотної адреси за підписом “Іноземка”, у якому висловлювалося захоплення його творами і, зокрема, його тонким розумінням жіночої душі. Через певний час кореспондентка відкрила своє ім’я і між ними зав’язалося жваве листування. Уперше письменник побачив Ганську в серпні 1833 р. у Невшателі (Швейцарія), згодом вони зустрічалися в Женеві (грудень 1833 р.) і Парижі (весна 1835 р.).
Спілкуючись з подружжям Ганських, Бальзак відкрив для себе Україну. Згодом у “Листі про Київ” він напише: “Я слухав розповіді про степи, селян, снігопади, управителів і, нарешті, про поєднання цивілізації з варварством, і все це у таких висловах і в такому фантастичному освітленні, що Україна стала мені здаватися єдиним у світі краєм, де я зміг би ще побачити цілком нові явища і людей”. Торкалися Ганські й практичних тем: про поміщицьке землеволодіння, про труднощі господарювання, про “невдячність” і “варварство” селян, про їхню “підривну діяльність” тощо. Цією інформацією митець скористався, пишучи роман “Селяни”.
Після смерті чоловіка Е. Ганської в 1843 р. Бальзак їде до Петербурга, щоб дістати згоду Миколи І на одруження з графинею (за тодішніми законами піддані Російської імперії могли взяти шлюб з іноземцем лише з особистого дозволу царя). Знаючи, що Микола І співчуває французьким легітимістам1, письменник розраховував на успіх, але його чекало розчарування. У відповідь на прохання про аудієнцію він отримав знущальну записку: “Пан де Бальзак письменник і пан де Бальзак дворянин може взяти карету, коли йому заманеться”. Бальзакові нічого не залишалося, як негайно покинути Петербург.
У вересні 1847 р. О. де Бальзак вирушає в першу подорож до України, яку описує в незавершеному нарисі “Лист про Київ” (його текст обривається в той момент, коли карета мандрівника під’їжджає до маєтку Ганських). Найцікавіші в цьому творі, опублікованому лише 1927 р., сторінки про життя українських селян. Письменник змалював їх щасливими пейзанами2, які безтурботно живуть в мальовничих селах серед родючих нив. “Всюди, – пише Бальзак, – я бачив групи селян і селянок, які йшли на роботу або поверталися додому, дуже весело, безтурботною ходою і майже завжди з піснями”. Те, що живеться їм нібито краще, ніж селянам французьким, письменник пояснює порівняно слабким поширенням буржуазних відносин на українське село. На тій підставі, що багатих селян тут дуже мало й вони не зазнали руйнівного впливу “фінансового начала”, Бальзак схильний вважати їх щасливими. Однак з часом, у листах до рідних і друзів, які письменник надсилав з Верхівні, постає інша картина, не схожа на змальовану в нарисі патріархальну ідилію.
Під час другого гостювання у Верхівні здоров’я Бальзака дедалі погіршується. У листах на батьківщину він звинувачував у хворобах “суворий український клімат”, насправді ж то була розплата за непомірну працю та постійне перенапруження, які виснажили могутній організм. Письменник просить у графині Ганської згоди на одруження. Жінка вагається, але врешті-решт, за словами французького письменника А. Моруа, “жалість, кохання й слава взяли гору, і вона дала згоду на шлюб”. Вінчання відбулося 14 березня 1850 р. у бердичівському костьолі Св. Варвари. Наприкінці квітня того ж року подружжя виїхало до Парижа. Бальзак повернувся на батьківщину в такому тяжкому стані, що довелося терміново скликати консиліум лікарів. Однак медицина вже не могла зарадити, і 18 серпня 1850 р. творця “Людської комедії” не стало.
1 Легітимісти – партія правої французької аристократії, прибічником якої Бальзак проголосив себе 1832 р.
2 Пейзан – умовно-ідилічний образ селянина в художній літературі, живописі, театрі.
В Україні знайомство з творчістю О. де Бальзака розпочалося ще за життя письменника завдяки російським перекладам, які з’явилися в 30-х роках XIX ст. Його твори згадував у своїх повістях Т. Шевченко,
І. Франко вбачав у ньому одного з найвидатніших письменників-реалістів французької та європейської літератур. Українською Бальзака починають перекладати з останньої третини XIX ст.: наприклад, 1884 р. у Львові вийшов друком роман “Батько Горіо”, а наприкінці 80-х років було розпочато видання десятитомного зібрання творів митця, яке, на жаль, припинилося на п’ятому томі. Найбільше українських перекладів Бальзака було видано в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. (тут варто відзначити внесок відомого письменника В. Підмогильного).
(2 votes, average: 3.50 out of 5)