Основні мотиви поезії Тютчева
Тютчев – один із найбільш відомих поетів ХІХ століття. Його поезія відрізняється особливою філософською спрямованістю, переосмисленням тих символів і мотивів, котрі були властиві російській, та й світовій поезії того періоду.
Один з основних мотивів поезії Тютчева – крихкість, примарність, оманливість буття. Примарне в розумінні поета – минуле, те, чого вже немає. Але і сьогоднішнє буття, оскільки воно безперервно рухається, теж лише примара. Символом примарності життя у Тютчева виступає веселка. Вона прекрасна, однак є лише видінням.
Тютчеву не чужа й характерна для романтичної філософії поезії містична тема “прозріння”, “вищого пізнання” в акті злиття людської душі з “душею світу” (вірш “Проблиск”, “Видіння”). Для цієї теми характерне протиставлення дня як “зовнішнього шуму” і нічного усамітнення як шляху до “справжнього” пізнання. Є у Тютчева й інший образ, пов’язаний з цією темою, – образ підземних вод, глибинних джерел.
Тютчев – автор чудових
Однак поезія Тютчева – це поезія контрастів. Світлому світові гармонійної насолоди природою протиставляється похмурий світ холоду, пітьми. Образи природи, пов’язані зі стійкими емоційними комплексами, визначають і образну систему любовної лірики Тютчева. Через усю його творчість проходить протиставлення тихого розквіту кохання бурхливому розпалу пристрастей. Саме образи полум’я переважають у поета в передачі любовних пристрастей.
Таким чином, присутність у поезії Тютчева філософії романтизму, ідеалізму, переддекадентські мотиви, ухил до імпресіоналізму дає підстави вважати Тютчева певною мірою попередником символістів у російській поезії.
Те, що у Тютчева було лише тенденцією, для символістів стало основним принципом творчості.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)