Основна ідея новели О. Гончара “Модри камень”

Солдат-фронтовик випадково зустрівся з дівчиною Терезою зі Словаччини. В обох виникають перші почуття, які б мали перерости в свято душі. Але Тере-за гине від руки поліцая. Радість і щастя обриваються вмить, залишився тільки силует дивного почуття, яке так і не встигло наповнитися високим змістом. Гончар передає все це лаконічно, задумливо, з печаллю: “Померкло, стерлося все. Навіть те, що звуть незабутнім першим коханням. Чому ж ця випадкова зустріч, єдиний погляд, єдина ява у великій драмі війни, чому вона не меркне і, відчуваю, ніколи не померкне?”

Розмова

Ведеться від першої особи. Уявний діалог героя з красунею Терезою не має чітких контурів, бо не можна воскресити його в пам’яті:

Я. Нікуди тепер ми не будемо спішити, як тоді взимку. Тоді ми майже ні про що не встигли поговорити. Лютий вітер, шугаючи в скелях, заважав нам. Тереза. Зараз ми маємо час. Зараз я доскажу вам усе недоказане тоді. Слухайте ж! Чуєте, як лущать зелені спини гір, гріючись на сонці? А небо над нами, весняне й високе, гуде од вітру, мов блакитний дзвін!.. Слухайте ж!

Автор уміє заінтригувати, захопити несподіваним сюжетом, цим і приваблює читача.

Олесь Гончар –

великий полум’яний патріот своєї держави. Він оберігав і примножував енергію гуманності, д’оброти, національної честі та гідності. Новела “Модри Камень” є найцікавішою з творів воєнної тематики. У журналі ” Україна ” вона була надрукована ще до появи “Прапороносців”. Хоча несправедлива критика болісно вразила письменника, та все ж таки він у новелі показав свій справжній талант. Автор зобразив трагічно обірване війною почуття між радянським солдатом та іноземною дівчиною-словачкою.

Несподіване кохання до красуні Терези прийшло всупереч війні. Не закріпилося воно в реальному житті, бо дівчина загинула від рук поліцая. Але Кохання продовжує жити у пам’яті солдата, в його мріях, у яких він розмовляє з Терезою, як із живою: “Померкло, стерлося все. Навіть те, що звуть незабутнім першим коханням. Чому ж ця випадкова зустріч, єдиний погляд, єдина ява у великій драмі війни, чому вона не меркне і, відчуваю, ніколи не померкне? Ти – як жива. Бо далекі Рудні гори скрізь ідуть за мною, ближчають з кожним днем, щодалі ширше розгортаючись у своїй трагічній чарівності. Ти виходиш на дерев’яний різьблений ганок у білій легкій сукні з чорною пов’язкою на рукаві і дивишся вниз, за Модри Камень, де колись, пролягала наша оборона. Тепер скрізь уже поросла буйна трава”.

Сюжет ніби сам по собі простий, та він вміщує в собі основну думку: сила кохання, нездоланна любов сильніше за смерть. Випадкова зустріч у гірській словацькій оселі навічно ранила ніжним почуттям серця двох не знайомих раніше людей: оповідача, воїна-визволителя і Терезу.

“Просім, панове з Руська, до нашого словенського столу, – каже мати. – Гаряча кава. Ти подавала. – Просім ще одну кварту, – казала ти, коли я випив. – Ми ж вас так довго чекали… товаришу! І тільки дивилася в вічі, і я виразно чув, як ти входиш до мого серця”. І це було назавжди, бо герой-оповідач і після смерті не забуває свою кохану: “Я. Уже все закінчилось. Тепер я вже не піду від тебе. Тереза. Ніколи? Я. Ніколи”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Основна ідея новели О. Гончара “Модри камень”