Це квіти зробили луг такими різноманітн і запашними, оскільки їх було надзвичайно багато – синіх, червоних, білих, жовтогарячих, усякий^-всяких-всякі-всяких-всяких. Дивишся – і очі розбігаються. Кожна бджілка, кожна комашка летить до якоїсь квітки, як до знайомого. От ромашка з білими широкими пелюстками й золотий серединкою. На неї сіл метелик із квітчастими й легенями, начебто пелюстки, крильцями. А геть дзвіночок качає раз у раз голівкою й начебто кличе: день-дзень, я тут! Глядь, а до нього джміль у гості! А придивитися нижче різнотрав’я,
– це ж просте чудо! Хто тут тільки не мандрує: мурашки своєю злагодженою командою второвують тропу до свого замка, чорненькі жучки, що поспішають так, начебто спізнюються на якісь торжества, маленькі метелики, які спустилися вниз відпочити від своїх турбот…
Дивний мир! І хочеться до нього прислухатися, уловити кожний шерех, це так захоплююче й надзвичайно цікаво. Я начебто перетворююся в мандрівника, що мандрує цим казковим миром за назвою Природа
Ліс узимку. Ви були в лісі, коли там панує зима? Не щороку в цю пору ліс буває таким гарним. Цього року він незвичайний – чарівний. Заходиш у це царство
неземної краси й виявляєшся в полоні дивних вражень, коли навіть слова сказати не можеш голосно, тільки б не злякати якогось дива. Геть дерева набрали на свої галузі стільки пухнатого снігу, що, здається, не витримають дрібні гілки, і пірне вниз білий водоспад. Усе дерева, кущі коштують припорошені сніжинками, начебто готуючись до якогось балу. Хочеться розмовляти пошепки. А снігурів зовсім це не цікавить, їм приємно перелітати з галузі на галузь і струшувати сніг. Белочки теж вискакують на прогулянку, щоб розвеселити себе й навколишніх птахів, які відразу злітають, якщо десь обсиплеться сніг. І ліс наповнюється одиночними звуками, така ніжна й неповторними, начебто сама Природа щось шепотить. Десь пташка відгукнеться, десь прошелестить сніг, що зсипався до підніжжя дерев…
Як приємно стояти й слухати ліс