“Обряди та звичаї у п’єсі “Назарі Стодоля” Т. Шевченка
Видатний український поет Т. Г Шевченко у своїх неперевершених творах історично і достовірно відтворив побут і життя різних верств тогочасного українського суспільства, в тому числі і життя козацької верхівки. Цієї темі він торкається у п’єсі “Назар Стодоля”, в якій висміює заможних козаків, викриває брехливість, лицемірство і фальш можновладних козаків, засуджує існуючу на той час соціальну несправедливість. Усі вади козацьких ватажків автор уособив в негативному образі старшини Хоми Кичатого. Цей образ Т. Шевченко подав у реалістичному
Основна мета життя Хоми полягала у збагаченні. Щоб досягти цієї мети, старшина не цурався жодної можливості, заради багатства він був готовий майже на все. Звичайним явищем Хома вважав і брехню, особливо коли вона була вигідна особисто йому. Тому часто він казав одне, а робив зовсім інше: “Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах i млинах, так i будеш чоловіком, а не дурнем”.
Саме кохання Хома вважає чимось несерйозним і незначним, а дочку Галю сприймає лише як ще один засіб помножити своє багатство. Заради того, щоб досягти пірнача полковника, він порушує
У своїй п’єсі Т. Шевченко висміяв прагнення старшини Кичатого до грошей і багатства, його нерозбірливість у засобах, у його жорстокість до власної доньки. Змальовуючи образ Хоми, поет зробив усе, щоб поєднати в головному героєві усі негативні риси тогочасної козацької верхівки, і це йому досить гарно вдалося.
Не менш брехливою і підступною зображена у п’єсі і ключниця Стеха. Вона так само, як і Хома, в усьому прагне мати вигоду. Вона каже Галі, що чекають старостів від Назара лише заради того, щоб на вечорниці піти в її байбараці. Беручись допомогти Назару та Гнату, які планували втечу Галі, вона робить це виключно за гроші. Та й у останній сцені Стеха поводиться лицемірно. Вона приводить Хому та його челядь до корчми, де сховалися Назар та Галя, і підступно їх видає батькові. В той же час вона кидається до Галі і примовляє: “Ох, моя пташечко, моя лебедочко! Чи я ж знала, що так станеться?”.
У п’єсі “Назар Стодоля” Т. Шевченко широко використовував народну мову, ввів у сюжет багато народних звичаїв, зобразив деякі національні обряди. Наприклад, дуже докладно автор описує обряд сватання. Прагнучи підкреслити національний колорит сватання, автор у всіх подробицях приводить традиційну для тих часів розмову старостів нареченого з батьками нареченої. У цій розмові використовуються образні вирази і символи, бо мова йдеться про куницю – красну дівицю, про мисливця-князя, про мисливців – ловців-молодців. Ця розмова персонажів п’єси свідчить про поетичність та дотепність народного гумору. Ми бачимо і те, що за звичаями тих часів усе вирішували батьки. Хоча після розмови зі старостами Хома і звернувся за згодою до дочки, але остаточне рішення залишилося за ним.
Завдяки зображенню народних звичаїв і обрядів, докладного життя пересічних українців і багатих козацьких родин, завдяки гумору та сатирі, Т. Г. Шевченку вдалося висміяти негативні людські якості, більш притаманні козацькій верхівці. Своєю п’єсою автор засудив нікчемність, користолюбство, хитрість і підлабузництво безчесних панів, егоїстичних власників та старшин, які дбали лише про особистий спокій і збагачення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)