Образи у новелі “Юда
У новелі “Юда” розповідається про літнього селянина, життя якого знівечила війна, його сина, що утримував сім’ю, мобілізували австрійці, дома лишилися хнора жінка й невістка з малим онуком. І він, старий та немічний, мусить з ранку до вечора сповняти найтяжчі роботи, доглядаючи сім’ю і маржину. Створюючи типовий характер буковинського селянина, письменниця розкриває Його образ через думки і настрої, зумовлені тими ситуаціями, в які він потрапляє. Спочатку думками селянин – далекий від війни. Він має так багато клопоту по господарству!
Повертаючись одного разу з торговиці, селянин випадково потрапляє до рук царських солдатів. Комендант роти верхівців, яка розшукувала ворогів, намагається вивідати її селянина місце перебування австрійських військ. Але селянин замість того, щоб відповідати на питання, розказує про те, що його болить: про господарство, про сім’ю, про іемлю, що не має собі господаря. Він бачив ранком кілька австрійських солдатів, що йшли кудись, але хіба вони в го-лопі йому? З наказу командира селянина б’ють, катують. Він розповідає
Поховавши сина, батько потрапляє до рук австрійського вахмістра. Та суд, кара не страшать його – лихо, яке його спіткало, страшніше за все. “Двоє не простять мені мого нещастя. То є душа мого сина, а потім наша нива… що я зробив її сиротою й відняв у неї руки, які її обробляли. Потім мій малий внук…” (ІІІ, 452). Селянин не витримав душевних мук і тут же на могилі сина заподіяв собі смерть.
Так О. Кобилянська, виходячи з інтересів трудящих мас, гостро засуджує війну, показує її протиприродну, ан-тилюдську сутність.
В оповіданні “Назустріч долі” розкриваються нові аспекти воєнного життя, звучать нові мотиви, але ідейні позиції письменниці лишаються такими ж, як і в попередніх двох творах. З цього погляду показовим, здається нам, є той епізод, у якому показано гнітючу картину наступу російських військ. Ця картина мало зв’язана з розвитком сюжету оповідання, але несе велике змістове навантаження, допомагає зрозуміти ідейну концепцію всього твору.
Відділ російського війська дістав наказ форсувати ріку і “наступати на столицю”. Переборюючи бурхливу течію ріки, військо уже наближалося до берега. Та нараз солдати раптом кинули зброю і кожний з тих, що “приближалися до берега”, здавався в полон. А в цей час з наказу “старшини” роздаються “сотки вистрілів” у спини своїх же солдатів. Перед читачем розгортається страшна трагедія людей, втягнутих царизмом у криваву безглузду бойню.
Так у творі стверджується ідея, що прості люди – солдати – не вороги між собою, що їм війна нав’язана. Це особливо проявляється при змалюванні образу російського солдата з-над Дніпра Федора Михайловича, який, як і тисячі йому подібних, прийшов на Буковину не як завойовник. Людина доброго серця, великої і ніжної душі, він у напружений момент бою ризикує власним життям і врятовує життя буковинській дівчинці, а потім ніжно пестить і доглядає її, як рідну. Своїм гуманним поводженням солдат викликає у селян довір’я до себе. Вони бачать, що солдат розуміє їх помисли і щиро співчуває їх горю. Цей образ має дуже важливе ідейне навантаження. Через нього письменниця висловлює думку про те, що війна ця є великим лихом перш за все для українських трудящих, бо вони, перебуваючи в арміях ворогуючих держав, змушені воювати один лроти одного. Як і В. Стефаник (“Марія”), О. Мако-пей (“Братання”) та Н. Кобринська (“Брати”), О. Коби-лянська виступає проти братовбивства, за возз’єднання українських земель.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)