Образи кріпаків у творах М. Вовчка і Т. Шевченка
Україна… Як багато почуттів вкладено в це слово! Яка вона іолична, неповторна у своїй мальовничій красі! Та краса і велич нашої землі переплетені із смутком трагічних сторінок її історії. Така доля цієї землі, що весь час її шматували на частини і не ииала вона спокою від лютих ворогів. Наш народ пройшов через жорстокі битви з татаро-менголами, криваві бої з шляхетською Польщею, зазнав свавілля російського царя. Україна гідно винесла всі випробування. А рутійною силою мужності й стійкості її синів була любов до рідної землі.
Яскравим прикладом
Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю. Болем за свою понівечену землю напоєний кожний рядок його пристрасних поезій. У тяжких злиднях кріпацького життя минуло дитинство Тараса. З дитинства відчув він усю тяжкість становища закріпаченого селянства. Тому у ліриці Т. Г. Шевченка часто звучать мотиви самотності і сирітства, туги і страждання, викликані сумними
Обідрана, сиротою Понад Дніпром плаче; Тяжко-важко сиротині; І ніхто не бачить.
Страждання українського народу у ярмі кріпацтва показує наш поет у віршах “Мені тринадцятий минало”. “Тяжко-важко в світі жити”, “Якби ви знали, паничі”, “Сон”, “Катерина” та інших. Постає в образах бідних кріпаків, з яких “латану свитину знімають, – бо нічим обуть княжат недорослих”, “розпинають за подушне”, в образі “опухлої дитини”, що мре під тином, А мати в цей час працює на панському полі. Постає в образі по критки Катерини, яка не змогла вижити в світі насильства, дв| “того в’яжуть, того ріжуть, той сам себе губить”. Але Шевченко; не тільки тужить над нещасною долею України та її синів, у своїх творах він закликає народ здобувати волю, зазирає у майбутнє, накреслює образи нового життя.
Справу свого творчого наставника Т. Г. Шевченка продовжила видатна українська письменниця Марко Вовчок, яка почала писати твори в середині 50-х років XІX століття. Вона створила реалістичні оповідання і повісті, правдиво зображуючи дійсність, змальовуючи реалістичні образи кріпацького життя. Великою подією в літературному житті стало видання першої та другої книг “Народних оповідань”, де письменниця змальовує народне життя, кріпацьку долю селян, їх пекучі болі і бажання визволитися від кріпосників. Марко Вовчок показала глибокі страждання кріпаків, розкрила жагучі прагнення народу до волі у своїх оповіданнях “Козачка”, “Горпина”, “Одар-ка”, “Сестра”, які увійшли до першої збірки “Народних оповідань”. Центральною постаттю цих оповідань є жінка, яку гнітить тягар кріпацтва. Це і козачка Олеся, і Горпина, і Одарка, і Настя з оповідання “Ледащиця”. Змалюванню підневільного життя селян та їхньої боротьби проти кріпосників присвятила письменниця свою повість “Інститутка”. В цьому творі Марко Вовчок не тільки розкриває характери кріпаків, зображує їх тяжке становище, а й показує перші прояви непокірності кріпаків, їх небажання миритися зі своїм підневільним становищем, прагнення здобути волю. Про це свідчать слова Прокопа, який каже про свою вдачу: “Я так: або врятуйся, або пропади”. Назар, чоловік Катрі, заспокоюючи Устину, каже: “…чого плачеш. Гірше не буде. От чи буде краще – не знаю”, – розуміючи, що гірше під’яремного, кріпацького життя нічого не може бути.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)