Образ “високого неба” у романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”
Шкільний твір по роману “Війна й мир”.
Неправда, що в людини немає душі. Вона є, і це саме добре, прекрасне, велике, що має людина. Пізнати, зрозуміти душу – це дано не всім. Наука про душ, мораль, моральність (а ці поняття нерозривно зв’язані) – найцікавіша й складна. І є два чоловіки, які відкрили її в літературі, зробили для неї те ж саме, що Архімед – для фізики, Евклід – для геометрії. Це Достоєвський і Толстой. Достоєвський був першим. Головною темою його творчості була страждаюча людина, тобто людина, що перебуває в тім стані,
“Війна й мир” – добуток філософське. Особливість Толстого як мислителя в тім, що він втілює свої міркування в гранично ясній формі й у той же час змушує читача думати над книгою, як би брати участь в описуваних подіях. Товсту – філософ вплинув на Товста – психолога й художника. Не випадково одним з основних правил, яких дотримувався письменник під час роботи над своїми добутками, було ні в чому не відступати від життєвої правди – того, що є основою справжнього мистецтва. Толстовські герої – не “герої” у тому розумінні, що ми звичайно вкладаємо в це слово. Їхні образи намальовані гранично правдиво, життєво. Стосовно “Війни й миру” більше, ніж до будь-якого іншого добутку підходять слова: “Життя народу – один з головних героїв роману”. І все-таки, як у всякого автора, у Толстого є улюблені герої: П’єр, Андрій Болконський, Наташа Ростова, Марія. У цих образах письменник показав людський ідеал, яким він його собі представляє. Ні, ідеал не в змісті “ходяча чеснота”, образ вигаданий і безтілесний. Толстовський ідеал сприймається зовсім інакше: це людина “у плоті й крові”, якому не чужо ніщо людське, котрий може помилятися, радуватися й розчаровуватися, що прагне на щастя, – як всі люди. Але, крім цього, у своїх героях Толстої підкреслює найвищу моральність, духовну чистоту, глибину, щирість думок і почуттів, що властиво деяким. І не оригінальність, а мудрість і сміливість Толстого в тім, що для нього ідеал чоловік
Чи не – це некрасивий і незграбний П’єр, особливо такий, якої ми бачимо його в епілозі (саме П’єр, що зумів знайти однодумців, справу, якій присвятив себе, а не Андрій, розумний, сильний, але так і не знайшов свого місця в житті, що залишилося самотнім), а ідеал жінка-матюкай, жінки – охоронниці сім’ї – неприваблива й замкнута князівна Марія (Наташа добра й чиста, але не позбавлена егоїзму, що далекий Маріє). Письменник наділив своїх героїв прекрасною душею, не наділивши їхньою прекрасною зовнішністю, і переконливо показав, що перше незмірно вище другого. Тим самим він кинув виклик всім Анатолем і “зірвав з них маски”, нехай зовні прекрасні, і всі побачили під ними виродливу душу. Товстої переконує читача в тім, що бездуховність, відсутність ідеалів, віри в добрий і прекрасне – найстрашніший порок, що породжує безліч інших. Моральність, чистота душі, щирі ідеали – от що письменник цінує в людині найбільше. Що ж таке щирі ідеали, чистота душі в розумінні Толстого? Відповідь на це питання він дає через думки Андрія Болконського після поранення. Істинно прекрасно тільки те, що вічно, переконує читача Толстої. А вічно тільки високе небо, що люди не зауважують, про яке забувають. “Все порожнє, усе обман, крім цього нескінченного неба”. Цей багато в чому символічний образ проходить через весь роман і має велике значення для розуміння особистості автора, його поглядів, задумів при написанні книги.
Цей образ, видимо, можна сприймати й символічно, Краса душі, моральність головних героїв роману й самого автора – от їхнє високе небо, те, що робить сам роман прекрасних і піднесеним, а його героїв – еталоном духовної досконалості й краси.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)