Образ Собору (За романом В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”)
Собор Паризької Богоматері, або Нотр-Дам де Парі є, мабуть, однією з найвідоміших монументальних споруд середньовіччя. Такій значній популярності Собор не в останню чергу має завдячувати Вікторові Гюго. Сучасники письменника пригадують, як Гюго, вказуючи на Собор, неодноразово зауважував, що вигляд цієї споруди нагадує першу букву його прізвища, адже “Гюго” французькою починається саме з “Н”. Можна простити письменникові таку досить невинну пиху. Роман “Собор Паризької Богоматері” дійсно є чудовим твором. І завжди, дивлячись
Нотр-Дам де Парі є типовою спорудою в стилі готики. Цей архітектурний стиль наклав значний відбиток на історичний вигляд сучасної Європи. Для готики характерне поривання у небо, у духовну височінь, поєднане із розумінням того, що небо є недосяжним без земної опори. Готичні споруди неначе плавають у повітрі, такими невагомими вони здаються. Але це тільки на перший погляд.
У дійсності Нотр-Дам де Парі споруджувався руками багатьох сотень безіменних майстрів, наділених
Нотр-Дам де Парі виступає насамперед центром релігійного і громадського життя парижан. Навколо Собору збирається і простолюд, який здатен боротися за кращу долю. Також споруда стає традиційним притулком для гнаних: ніхто не має права заарештувати людину, яка переховується у стінах Собору. Водночас Собор Паризької Богоматері є символом гноблення – релігійного і феодального. Квазімодо виступає тут і як той, кого пригнічує неосяжна велич Собору, і як “душа Собору”, за означенням автора. Потворного дзвонаря можна вважати уособленням середньовіччя, а також самого Собору. Есмеральда, в яку закоханий Квазімодо, навпаки, є уособленням життєдайних та світлих сил життя. Дівчину-танцюристку можна вважати уособленням Відродження, яке йшло на зміну середньовіччю. Проте слід додати, що обидві ці культурно-історичні епохи минулися, але Нотр-Дам де Парі і досі височить над паризькими дахами.
Роман Віктора Гюго начебто перекидає місток від давно минулого до сучасності. За своєї доби письменник виступав проти політичної реакції і соціальної нерівності. Роман сповнений відгомоном революційних подій, свідком яких був Гюго. Саме це вплинуло на зображення простолюду у творі. За Гюго, народ не є лише темним натовпом. Він сповнений шаленої волі до боротьби та нереалізованих творчих сил. Та час простолюду ще не прийшов. Автор яскраво зображує штурм Норт-Дам де Парі, який є своєрідною репетицією штурму Бастилії 1789 року, коли був покладений край багатостолітньому пануванню французької монархії. Коли ж прийде час народу? Гюго відповідає на це запитання: “Коли з цієї вежі вдарять на сполох, коли загуркочуть гармати, коли із страшним гуркотом впадуть стіни, коли солдати і натовп з гарчанням кинуться одне на одного, ось тоді і прийде цей час”.
Гюго не ідеалізував середньовіччя. У романі присутні і висока поетичність, і гаряча любов до Франції, її історії та мистецтва, і зображення темних сторін феодалізму. Створена уявою письменника трагічна історія досі хвилює наші серця. І досі стоїть на тому ж самому місці Нотр-Дам де Парі – вічний Собор, зовні байдужий до невпинної людської метушні.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)