Образ Наполеона в житті Жульєна Сореля
Фредеріко Стендаль був прихильником Наполеона Чому невипадково головний герой його роману “Червоне та чорне” також обожнював його.
В дитинстві Жульєн з трепетним почуттям спостерігав наполеонівських драгунів, завмирав від захоплення, коли слухав розповіді про осяяні славою перемоги битви великої армії. Жульєн Сорель “марив військовою службою”, уявляв, що він теж, як і його кумир Наполеон, проб’ється у вищі кола суспільства.
Ллє свої можливості герой роману вимірює можливостями революційної доби, яка вже відійшла в
За Наполеона такий юнак зміг би зробити блискучу кар’єру. В нові часи молодий честолюбець спромігся зробити кар’єру у межах, які визначила для талановитого селянського сина Реставрація. Честолюбний Жульєн на самоті читає про італійську кампанію Наполеона і його перебування на острові Святої Єлени.
Юнак марить своїм кумиром, мріє піднестися на ту ж висоту, якої досяг Наполеон. Все,
Жульєн – горда і самотня людина. Намагаючись зберегти людську гідність у світі інтриг і брехні, він не хоче і не може бути лакеєм. Думка про долю Наполеона пов’язана в романі з образом яструба. Цей хижак здається Сорелю втіленням сили і самотності. Щоб вирватися з тенет жалюгідного життя, щоб перемогти ворогів – провінційних багатіїв і столичну аристократію, потрібно бути сильним, як цей птах. Необхідно бути пильним, щохвилини готовим до атаки. І Жульєн знаходить у собі сили кинути виклик вищому світу, він, син теслі, відмовляється від захисту на суді, виступає з палкою промовою, у якій ганьбить те суспільство, до якого намагався будь-що потрапити.
Своє захоплення Наполеоном Стендаль передав улюбленому герою – Жульєну Сорелю. Але сам письменник усвідомлював подвійну сутність Бонапарта: з одного боку – тиран-імператор, честолюбний завойовник; з іншого – національний герой, генерал революційної армії, ідеалізований культом Наполеона. Через світосприйняття своїх героїв французький письменник намагався показати саме ці два боки особистості імператора – героїчний і хижий.