Образ Григорія Многогрішного (за романом Івана Багряного “Тигролови”)
Лиш той життя і волі гідний,
Хто б’ється день у день за них.
Гете “Фауст”
Образ Григорія Многогрішного із роману Івана Багряного “Тигролови” – один із найяскравіших образів у всій сучасній українській літературі.
На початку роману Григорій Многогрішний – один із тисяч в’язнів, пригноблених, безправних, приречених, яких мчав до Колими поїзд-дракон – ешелон смерті. Він – каторжанин, нащадок першого каторжанина Сибіру, правнук гетьмана Дем’яна Многогрішного. Його мучили, а потім присудили до 25 років
Для тоталітарної системи Григорій Многогрішний був, мабуть, дуже небезпечним, бо наглядали за ним особливо пильно. Сам начальник етапу на кожній зупинці перевіряв його присутність у вагоні. Але на кінцевій зупинці виявилося, що небезпечний арештант утік, на ходу стрибнув з поїзда, з надлюдським терпінням і надзвичайною волею приготувавшись до втечі.
“Стрибнув у саму смерть, але не здався. 99 шансів проти одного за те, що від нього залишаться самі шматки, але стрибнув”.
Своїм стрибком майже у смерть із черева скаженого
Тяжким і небезпечним був шлях Григорія після втечі з ешелону смерті. Довгим, сповненим смертельних небезпек було блукання тайгою. Неймовірним зусиллям волі він долає відчай, зневіру, смертельну втому. І знаходить у собі сили кинутися на допомогу людині, яка кликала на Порятунок. Так Григорій познайомився з Наталкою та її родиною.
Потрапивши в Зелений Клин, Григорій відтанув душею, видужав фізично. Знайшов тут земляків, друзів, кохання. Міг би створити своє сімейне гніздечко і жити щасливо з дорогими і люблячими його людьми. Але не знаходить спокою, бо багато що і тут, на Далекому Сході, нагадує йому про знедолену Україну, синів і дочок якої розкидали по світах прислужники тоталітарної системи. Особливо сильно вразило його побачене і почуте в експресі “Владивосток-Москва”. “Те, що він почав був забувати, – ціла ота трагедія його народу, – навалилось на нього всім тягарем… Уся його Вітчизна ось так – на колесах… розчавлена, розшматована… в корості, в бруді… розпачі! Голодна!.. Безвихідна!..” І Григорій почуває нестримний потяг повернутися в Україну, щоб продовжити боротьбу.
У тайзі Многогрішний зустрів свого колишнього мучителя – співробітника НКВС Медвина. Григорій убиває його – і це була справедлива помста. Григорій мстив не тільки за себе, за свою покалічену молодість, а й за скривджену Батьківщину.
Розуміючи, що його будуть шукати, і не бажаючи накликати біду на родину Сірків, Григорій вирішує покинути країну. До нього приєднується Наталка. Щоб потім таки повернутися… В Україну. “А чи в героїчну битву і смерть за ту далеку, за ту незнану Україну”.
Григорій Многогрішний перемагає. Не тільки тому, що був фізично дужим, мужнім і наполегливим у досягненні мети, а й тому, що зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати і співпереживати. І вірити у неминучість перемоги добра і правди.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)