Образ бури, грози в “Королі Лірі”

Дія відбувається в реальному світі, і в нього не вторгаються прибульці з миру потойбічного. В “Королі Лірі” особисті, сімейні відносини і є одночасно відносини суспільні. Суспільство тут не тло, а поле дії, а тлом для людських драм, що відбуваються в ньому, є велике царство природи. Саме це й надає більшу масштабність трагедії. У той час як люди переживають щиросердечні бури, страшні грози відбуваються й у природі. Все життя здиблене, увесь світ трясе, усе втратило стійкість, немає нічого міцного, непорушного. По цій землі, що трясе страшними

поштовхами, під небом, що обрушує потоки зі своїх сльот, живуть і діють персонажі трагедії. Вони підхоплені вихром стихій, що бушують у них самих і зовні.

Образ бури, грози є домінуючим у трагедії. Її дія – це черги потрясінь, сила й розмах яких зростають із кожним разом. Спочатку ми бачимо сімейну палацову драму, потім драму, що охопила всю державу, нарешті, конфлікт перехльостує за рубежі країни й долі героїв вирішуються у війні двох могутніх королівств

Такі потрясіння повинні були довго назрівати. Але ми не бачимо, як збиралися Хмари. Гроза виникає відразу, з першої ж сцени трагедії, коли Лір проклинає

молодшу дочку й виганяє неї, а потім пориви вихрячи – вихрячи людських страстей – охоплюють всіх діючих осіб і перед нами виникає страшна картина миру, у якому йде Війна не на життя, а на смерть, і в ній не щадять ні батька, ні брата, ні сестри, ні чоловіка, ні старечих сивин, ні квітучої молодості

Учасники трагедії займають високе положення в державній ієрархії. Боротьба між ними могла обмежитися конфліктами морально-політичного характеру, як у хроніках Шекспіра. І це тим більше могло бути так, тому що сюжет про Ліру був включений Холиншедом у його літописі історичних доль Англії. У критику були спроби тлумачити трагедію з погляду політичної моралі. Причину нещасть Ліра пояснювали тим, що він хотів повернути колесо історії назад, розділивши єдину централізовану державу між двома володарями

У трагедії Шекспіра цей мотив є, але він відсунутий убік. Не про розділ країни написав Шекспір, а про поділ суспільства. Державно-політична тема підпорядкована більше великому задуму. Це й не сімейна Драма, який була анонімна дошекспировская драма про короля Лірі і його дочкам. Тема невдячності дітей відіграє більшу роль і в Шекспіра. Але вона служить лише поштовхом у розвитку сюжету. “Король Лір” – трагедія соціально-філософська. Її тема не тільки сімейні відносини, не тільки державні порядки, але Природа суспільних відносин у цілому. Сутність людини, його місце життя й ціна в суспільстві – от про що ця трагедія

Традиційним був погляд на природу як на благодійну силу життя. Приналежність до царства природи означала для людини нерозривний зв’язок з усім ладом життя, включаючи природу у власному розумінні слова й “природне” суспільство

Суспільні взаємини теж входили в цю систему загальних зв’язків. Існували зв’язку сімейні, станові, державні. Підпорядкування дітей батькам, підданих – государеві, турбота батька про дітей і государя про піддані минулому формами природного зв’язку між людьми

В “Королі Лірі” ми із самого початку бачимо, що закони природи порушені. Ключ до того, що відбувається в трагедії, даний у наступних словах Глостера: “…Ці недавні затьмарення, сонячне й місячне! Вони не передвіщають нічого гарного. Що б не говорили про цьому вчені, природа почуває на собі їхнього наслідку. Любов остигає, слабшає дружба, скрізь братовбивча ворожнеча. У містах заколоти, у селах розбрати, у палацах зради, і валить сімейний зв’язок між родителями й дітьми. Або це випадок, як із мною, коли син повстає на батька. Або як з королем. Це інший приклад. Отут батько йде проти рідного дітища. Наш кращий час минуло. Жорстокість, зрадництво, згубні безладдя будуть супроводжувати нас до могили”

“Природа” важко страждає, і ми бачимо підтвердження цього в картині повного розпаду всіх природних і суспільних зв’язків між людьми. Король Лір виганяє дочку, Глостер – сина; Гонерилья й Регана повстають проти батька, Эдгар прирікає свого батька на страшну страту; сестри Гонерилья й Регана готові кожна змінити своєму чоловікові, і в пориві ревнивого суперництва в боротьбі за любов Эдмонда Гонерилья отруює Регану; піддані воюють проти короля, Корделия йде війною проти своєї батьківщини

Існує думка, начебто в “Королі Лірі” представлене суспільство, що живе за патріархальними законами, які тільки починають валити. Насправді вже на початку перед нами мир, у якому збереглися тільки зовнішні ознаки патріархальності. Ніхто з діючих осіб уже не живе за законами патріархального ладу. Нікого з них не цікавить загальне, ні в кого немає турботи про державу, кожний думає тільки про себе. Це ясно видно на прикладі старших дочок Ліра, Гонерилье й Регане, готових так будь-який обман, аби тільки одержати свою частку королівських земель і влади. Егоїзм, що сполучається з жорстоким підступництвом, відразу ж виявляє й незаконний син Глостера – Эдмонд. Але не тільки ці люди, одержимі хижацькими прагненнями, позбавлені патріархальних чеснот покірності й покори

Шляхетний граф Кент виявляє неменшу незалежність, коли сміло дорікає короля за нерозумний гнів проти Корделии. І сама Корделия норовлива й уперта, що проявляється в її небажанні принизити своє особисте достоїнство не тільки лестощами, але й взагалі публічним визнанням у почуттях, які вона вважає глибоко інтимними. Вона не хоче брати участь у ритуалі лестощів, затіяних королем Лиром, навіть якщо їй це буде коштувати не тільки спадщини, але й любові Ліра. Коротко говорячи, всі діючі особи трагедії – індивіди з ясною свідомістю особистих інтересів і цілей

Збожеволілих Лір іде вночі в степ. Він іде не тільки від дочок. Він залишає мир, у якому хотів панувати й бути вище всіх. Він іде від людей, від суспільства і йде в мир природи, як ішли туди герої комедій Шекспіра, коли людська злість і жорстокість позбавляли їх приналежного їм по праву місця в житті. Але героїв комедій природа зустрічала ласкавою тінню лісів, ніжним дзюркотом чистих потоків, давала спокій і розраду. Лір іде в голий степ. Йому ніде тут укритися. Над його сивинами немає даху. Природа зустрічає його не ласкавою тишею, а гуркотом стихій, небеса разверзлись, гуркоче грім, блискають блискавки, але, як ні страшна ця бура в природі, вона не настільки жахлива, як бура, що відбувається в душі Ліра. Він не боїться бури, у природі вона не може заподіяти йому зла більшого, ніж те, що заподіяли йому власної дочки

Божевілля Ліра є справжнім, а не мнимим, як у Гамлета. Але все, що він говорить і робить у стані запаморочення, аж ніяк не безглуздо. Про нього з повним правом можна сказати те, що Полоній говорить про Гамлета: “Хоч це й божевілля, але в ньому є послідовність” (“Гамлет”, II, 2). Те ж саме Эдгар говорить про божевільне марення Ліра: “Яка суміш! Нісенітниця й зміст – всі разом” (IV, 6). Думка Ліра увесь час буває в колі питань, пов’язаних з його колишнім положенням і нинішнім. У своєму божевіллі він переосмислює весь попередній життєвий досвід. Правильней було б назвати його божевілля бурхливим і болісним щиросердечним потрясінням, внаслідок якого Лір зовсім по-новому оцінює життя. Перша прикмета щиросердечного перевороту, що происшли в ньому, полягає в тім, що він починає думати про інші. Бура нещадно хльостає його, але Лір – уперше в житті! – думає не про ті страждання, які вона заподіює йому, а про інших знедолені:

“Бездомні, нагие бідолахи,

Де ви зараз? Чим відіб’єте ви

Удари цієї лютої непогоди –

У лахміттях, з непокритою головою

И худим черевом? Як я мало думав

Про цьому колись

Ми залишили Ліра в стані незвичайного божевілля, що всупереч звичайному плину речей, виявилося не в потьмаренні, а в проясненні розуму. Але Лір все-таки божевільний. Його мозок затуманений скорботою, як небо хмарами. Тільки зрідка в цьому мороці божевілля блискають блискавки розуму й пекучі думки опромінюють своїми спалахами поле життєвих нещасть. У світлі їх ми бачимо страшний лик істини. і перед нами з усією нестерпимостью розкривається несправедливість, що панує у світі. Гнів і страждання Ліра виражають не тільки його біль, але й біль усього стражденного людства. Він помилявся, коли думав, що всі благі сили життя втілені у величі його особистості. Його щира велич виявилася в тім, що він зміг піднятися над власним горем і випробувати у своїй душі горі всіх несправедливо скривджених. Цей Лір воістину великий