Новітня інтерпретація християнського мотиву братовбивства в повісті О. Кобилянської “Земля”
Ольга Кобилянська була одним з тих митців, які шукають нових шляхів у літературі, намагаються вивести її на нові обрії. Саме вона першою серед українських прозаїків по-справжньому серйозно піднесла проблему жіночої долі, права жінки бути повноцінним громадянином, мати освіту, проголосила право жінки на самовизначення як людської особистості. Зовсім своєрідно висвітлювала письменниця і такі, здавалося б, традиційні теми, як тема селянського життя, проблема землі, боротьби за неї. У цьому світлі зовсім інакше виглядає і традиційний патріархальний
Ольга Кобилянська у своїх творах ставить акцент не на самій проблемі землі, що була такою бажаною для селянина, а на людській особистості, яку формує її ставлення до найсвятішого в житті: землі, батьків, рідних, кохання. У зв’язку з цим досить самобутньо розкриває художниця проблему братовбивства, ту проблему, яка піднесена ще в Біблії, священній книзі всього християнського світу, на прикладі образів Каїна й Авеля. Якщо замислитися над біблійною легендою, то можна визначити її непересічний характер
Ольга Кобилянська зовсім по-своєму розкриває цей вічний конфлікт протистояння добра і зла, любові і ненависті, переносячи його при цьому на український грунт, пропускаючи його крізь мірило інтересів селянства кінця XІX століття, і цим поглиблюючи і наближаючи сучасному читачеві.
У центрі уваги повісті родина Івоніки Федорчука – типового селянина, працелюбного, дбайливого. І дружина його, Марійка, так само весь сенс свого життя бачить у праці на землі, накопиченні матеріальних статків. Тому й майбутнє своїх дітей, особливо Михайла, батьки бачать саме в селянській праці, пов’язують його із землею. Діти, що народилися у Федорчуків, зовсім різні, мов і не в одній родині росли. Михайло сумирний, добрий, лагідний. Поважний до батьків, слухняний і дбайливий у праці. Сава ж, немов хижий птах,, що кружляє над засіяним полем. Він живе зовсім іншими інтересами, прагне в житті здобути всього легко, до праці він байдужий, зате любить погуляти, тому й викликає занепокоєння і навіть гнів батьків. Та Саві все байдуже, тягне його тільки до Рахіри, що привертає хлопця до гуляння та неробства. Чи не вона й підбиває Саву на злочин, промовляючи такі слова: “Як не будеш мати землі, то не зможемо побратися. З чого нам жити?” Але звідки ж хлопцеві взяти землі, якщо батьки не дозволяють йому одружуватися з Рахірою та позбавляють спадку в разі непослуху? Що ж учинити йому? Невже усунути брата, який стоїть на шляху до щастя? Та Сава далеко не відразу приходить до такої думки. Виписуючи кожен образ твору як глибоко психологізований характер, письменниця веде лінію Сави обережно й стримано, спочатку показуючи хижість натури молодшого брата, який вбиває пташок тільки заради задоволення, не для їжі, не для спожитку, а просто так. Отже, вбивство не є для нього якимось надзвичайним вчинком, якому він міг би надавати значення. Сава навіть сміється над Михайлом, який і мухи не образить. Так, сміється, вбачаючи в цьому слабкість натури, а тому вважає брата не гідним уваги. Можливо, з цього все і починається? Із зверхнього ставлення до брата? Із неповаги до нього? Адже якби Сава любив і поважав брата, то не зміг би, мабуть, убити його.
Сава із самого дитинства почуває неоднакове ставлення батьків до нього і до старшого брата, але не задумується над тим, чим це спричинено, не аналізує своїх власних вчинків, того, як він сам ставиться до близьких людей. Бачить тільки недостатню любов до нього і надмірну – до брата. І, як мені здається, це спричиняє трагічний надлам у його натурі. Він, як і кожна людина, потребує любові й уваги, однак не отримує необхідного в родині. Тому й тягнеться до Рахіри, яка, здається, його любить, от тільки тягне зовсім не до доброго життя. Чи не винні певною мірою і батьки в тому, що відштовхнули свою власну дитину, хай вона й була не схожа на них, не жила їхніми прагненнями. Чи не занадто підносили Івоніка і Марійка Михайла? Вони мучилися тим, що відбувається з молодшим сином, та дивилися на всі його вчинки крізь призму власних цінностей, власних бажань, намагаючись розв’язати конфлікт шляхом авторитарного тиску, а не шляхом взаєморозуміння. Можливо, тому вони так і мучилися після смерті Михайла, втративши одночасно обох синів?
Коли стався трагічний злам у психологічному настроєві Сави? Коли він врешті наважився, що його штовхнуло на вбивство? Чи йшов він до страшного вчинку поступово, а підштовхнула його тільки якась дрібничка? Чи не з’явилась у Сави надія на батьківську землю, коли Михайло вирішив одружитися з Анною попри волі батьків? Можливо, свою роль зіграли усі фактори, але, думається, цього б не сталося, якби в натурі Сави не було закладено чогось хижого й недоброго, якби не ніс він у собі “ембріону зла”. І письменниця неодноразово підкреслює цей момент, виводячи Саву як людину злостиву, жорстоку, байдужну. Хлопець дивиться на своїх батьків і брата тільки як на засіб здобуття землі чи перешкоду на шляху до забезпеченого життя. Тому й усуває він Михайла, як дрібничку, як звичайну перешкоду, як зайву річ. І вбиває він брата не у чесному бою, а в спину, підступно. І злочин немовби написався в очах Сави, на його обличчі, як тавро, ліг на все його життя, позбавивши любові ближніх, спокою, і тієї ж таки землі, якої він так прагнув. Сава тепер нестиме все своє життя великий тягар злочину, братовбивства, скоєного немов у якомусь божевіллі, усе своє життя він змушений буде спокутувати цей свій гріх шляхом постійного страждання.
Таким чином, ми бачимо, що мотив братовбивства у Ольги Кобилянської значно ускладнюється і поглиблюється. До мотиву зненависті, злості додається мотив прагнення збагачення, показ того, що інколи людина не бачить виходу зі свого становища і шукає його, немов скалічена тварина, у знищенні подібних до себе.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)