Новела “Новина” – Василь Семенович Стефаник
Василь Семенович Стефаник (1871-1936 pp.)
Новела “Новина”
Великого душевного болю завдало Стефаникові жахливе становище дітей у бідняцьких родинах. Навіть надриваючись на чужій роботі, батьки не могли забезпечити своїм дітям ні належного харчування, ні тепла в оселі.
Новела “Новина” належить до найбільш вражаючих силою художньої правди творів Стефаника.
Поштовхом до написання твору послужила подія, що сталася в жовтні 1898 року в селі Трійці, на Покутті. Після смерті жінки бідняк Михайло лишився з двома малими дітьми, не міг
Письменник переніс в свою новелу не лише картину реалій з їх ситуаційними деталями, а й створену ними емоційну атмосферу. Взявши за основу справжню подію і реально існуючого героя, Василь Стефаник не зводив свій твір до історії одного чи кількох характерів.
В образі Гриця Летючого автор з величезною силою розкрив душевні муки люблячого батька, неспроможного подбати про своїх дітей. Діти перетворилися на живих мерців, дивитись на муки яких він більше не міг і повів утопити.
Жахливий вчинок нещасного батька в творі глибоко вмотивований і соціально, і психологічно, адже не про полегшення власної долі дбав Гриць Летючий – його мучило власне безсилля у поліпшенні долі дітей.
Форма побудови новели, художні засоби, що розкривають емоційний стан героя, підкреслюють трагізм події.
На відміну від інших новел, у яких дія розгортається у теперішньому часі, “Новина” подає вже завершену подію.
Композиційна оригінальність твору полягає у перенесенні розв’язки на початок твору. Такий композиційний прийом надзвичайно сміливий, адже в центрі уваги письменника дітовбивця, карний злочинець, приречений на осуд і зневагу суспільства.
Але не моральне звиродніння штовхає батька на жахливий крок дітовбивства, трагічна безвихідь штовхає його на злочин і прирікає на страждання. Гриць Летючий – не природжений злочинець, а трагічно нещасна людина, люблячий батько, для якого муки дітей страшніші від смерті.
Розглядаючи новелу з позицій реалістичного методу, можна вважати Гриця жертвою соціальних умов: справжній злочинець не він, а суспільство, у якому працююча людина не в змозі прогодувати своїх дітей.
Цікавим у творі є те, що можна простежити зміни у психічному стані героя – від легкого роздратування до душевних мук, близьких до божевілля. Гриць живе у страшних нестатках, тож коли Гандзуня просить їсти, це дратує його: “То їжте мене, а що ж я дам вам їсти?” Ось вона – страшна правда: він не в змозі прогодувати дітей! З цього народжується страх.
Василь Стефаник прагнув донести до читача злиденність простого людського життя, тим самим “давлячи” на психіку своїми дещо сумними, дещо застережливими описами життя.
Доведений до відчаю, Гриць знаходиться на межі божевілля: він боїться дивитися на своїх дітей, бо в його уяві поставало оте страшне розуміння: “Мерці!” Страшний намір переслідує його. Кульмінаційним моментом твору, найвищою точкою напруження стає епізод скоєння злочину: у стані афекту, який надає чоловікові фізичної сили, він біжить де річки, кидає туди дівчинку і в шаленому темпі самовиправдовується: “Скажу панам, що не було ніякої ради: ані їсти що, ані в хаті затопити, ані втрати, ані голову змити, ані ніц! Я си кари приймаю бо-м завинив, та й на шибеницу!” І так само скоро говорила до нього Гандзуня: “Дєдику, не топіть мене, не топіть, не топіть!”
Напруга спала, і батько лагідно промовляє до доньки, радить, як їй жити, дає бучок берегтися від собак.
Гриць поспішає прийняти кару, у той час як психологічну кару він вже визначив собі сам.
Важливу психологічну функцію у творах В. Стефаника відіграє пейзаж. Він завжди персоніфікований, ліричний, емоційний і тісно взаємодіє з життям героїв. Найчастіше пейзаж співзвучний загальному настрою героя. Досить згадати, наприклад, пейзаж з новели “Новина”: “…У місячному світлі розстелилася на долині ріка, як велика струя живого срібла. Гриць здригнувся, бо блискуча ріка заморозила його, а той камінь на грудях став іще тяжчий…”
Герой ще раз відчуває страх від ріки, яка немовби притягувала його. Ріка переростає в образ, коли Гриць збирається перейти її: “Вступив уже в воду по кістки та й задеревів…”, так і не перейшовши, бо вона поглинула його доньку.
У новелі Василя Стефаника вражає не лише зовнішній конфлікт, а й надзвичайний за силою психологічної напруги конфлікт внутрішній – трагічне роздвоєння душі батька: дати дітям повільно загинути в голодних муках чи позбавити їх цих мук. ?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)