“Новела “Момент” В. Винниченка
Художня спадщина талановитого українського письменника Володимира Винниченка привертає до себе увагу завдяки гостроті порушених проблем і майстерному розкриттю людської психології. Яскравим свідченням цього може бути новела “Момент”, в якій письменник порушує проблеми існування людського суспільства, яке саме для себе створило безліч обмежень і кордонів, обов’язків і правил.
У новелі автор розповідає про втечу через кордон двох незнайомих людей, які зустрілися випадково і стали “співучасниками” волею долі. Зовсім чужі
Головною героїнею новели стала чутлива до усіх проявів життя, до навколишнього світу Муся. У межовій ситуації вона стає ще уважнішою, придивляється до найменших деталей.
Навіть смерть герой новели вважає частиною нескінченного процесу коловороту, бо й вона не здатна вирвати людину із загальної картини природного існування. “І, пам’ятаю, мені раптом стало страшенно смішно: я – мертвий”. При цьому Муся вважає, що смерть – це індивідуальний кінець існування, після якого вже нічого не буде. Муся просить свого випадкового знайомого, щоб той передав, що вона померла “так, як вмирають ті, що дуже люблять життя”.
Після вдалого перетинання кордону герої новели ніби переходять на якийсь новий рівень усвідомлення оточуючого світу і власної особистості. Це було якесь щастя мозку, кісток, нервів і крові, це було “найвище щастя народження, народження не з сліпими, а з одвертими, видющими очима душі”. Переживши разом надзвичайну ситуацію, герої новели стають мудрішими, духовно багатшими. Муся забуває про всі “неможна” і віддається пориву душі, а її супутник усвідомлює, що цю неоціненну мить щастя можна зберегти лише в пам’яті. Тому на прохання Мусі розпрощатися назавжди він не опирається, а добре розуміє її великою журбою, невідомою тугою, яка раптово народилася у його грудях, розуміє її “всією налиплою на душу буденщиною”. Адже зрозуміло, що опинившись серед людей, повернувшись до буденного життя, в якому діють ті ж самі умовності, заборони і правила, від яких тікали герої, ті єдині, по-справжньому щасливі хвилини буде втрачено назавжди, сплюндроване, а може й зовсім стерте.
Складаючи цю оповідь, В. Винниченко підіймав проблеми сенсу життя, сенсу щастя і людського буття. Життя наше швидкоплинне, тому кожна його мить є безцінною, тому ми повинні вміти зберігати у своїй душі найщасливіші миті свого існування. Це добре усвідомлює герой, бо навіть через багато часу, сидячи у тюремній камері, він здатний пригадати найдрібніші деталі щасливих хвилин. Але головне – він вміє цінувати найщасливіші, справжні моменти свого життя.
(5 votes, average: 3.20 out of 5)