Новела “Банк рустикальний” і її наступні твори
У новелі “Банк рустикальний” О. Кобилянська порушує дуже важливе питання – руйнування селянського господарства банками. Така тема в різних аспектах уже висвітлювалася західноукраїнськими письменниками (ряд оповідань І. Франка, “П’ятка” С. Ковалева). Оповідання О. Кобилянської і С. Ковалева споріднені між собою не тільки темою, але й ставленням до неї обох авторів, хоч способи зображення селян у них різні. С. Ковалів у “П’ятці” послідовно викладає історію того, як Василь Хом’як, що боїться “влосцянського банку”,
Водночас підкреслюється, що Петрів батько “помер як чесний господар”.^Випадковим є й те, що Петро переписав на себе борг (порадили якісь товариші його, прості, темні
Петро прийшов до крамниці купити свічку. Тут він і дізнається про своє горе. “На його устах завмер втомлений усміх, вони стали білі, штивні, а очі, що звичайно так добродушно дивилися, гляділи тепер на мене напів з переляком, напів з отупінням” (І, 443-444). З його грудей виривається гіркий крик розпачу: “Але ж я не брав ніяких грошей!” Та після доказів посильного, що він переписав задовжений грунт на себе, що не сплатив процентів, уява Петра переноситься на землю, свою годувальницю, яку хоче пожерти банк. Гіркою іронією звучать його слова: “А люди говорили, що сам цісар позволив, аби той банк був і нам, мужикам, помагав” (І, 444). Далі знову йдуть міркування героя, але вже іншого характеру. У них Петро виражає весь біль своєї душі. Він так тяжко працював цілий день, що з тих мозолів на долонях можуть бути завтра рани; жінка віднесла останній кусок полотна, щоб дістати дрібку муки. До цього долучається і та ганьба, яку Петро мусить перенести, його дід і батько були добрими і чесними господарями, а він мусить “йти в жебри”, забиратися з хати.
Нарешті Петро зрозумів усе і прийшов до висновку: “Я піду хоч би і нині, для мене рік нужди більше “бо менше – байка, я вже й так майже каліка, змарнував всю силу на тяжкій роботі, зійшов і так на собаку… але мої хробаки… лиш моїх хробаків жаль мені” (І, 444). Міркування Петра про свою долю – це, по суті, внутрішній монолог, бо його слова ні до кого не були звернені. В них нема логічної послідовності. Це уривки думок, передані еліптичними реченнями з окличною інтонацією.
Зрозумівши безнадійність становища, Петро “махнув рукою, немов відрікся всього”, і пішов додому.
Діти, що чекали батька з світлом, при вході його в хату закричали в один голос.
“- Тато прийшов! – крикнув утішно найстарший хлопчик, кидаючись до батька,- тато приніс вже світло.’
– Тато приніс світло! – повторила менша сестричка, зсуваючись скоро з лавки.
– Плиніс світло! – забелькотіло найменше й собі,- плиніс світло…” (І, 445).
А він нічого не відповідає. Батько, замість світла, приніс темне, темніше, НІЛІ вечірня година, горе в свою хату. Цей настрій поступово передається всій сім’ї. Дружина журливим поглядом подивилась на нього і подумала: “Чи не п’яний знов?” Гіркий жаль стиснув її знов за серце, і жорстокі, болючі слова так і виривалися на уста:
“- Ти знов п’яний, Петре! – промовила перша впів-голос, зажигаючи світло.
– П’яний, Докійко… гей, гей, який п’яний! Сьогодні упився я тим, що і я, і ти, і наші діти підемо за вісім день з торбами!
В ній зойкнуло серце, і вона видивилася на нього. Його лице було бліде, немов смерть, а очі горіли грізно” (І, 445).
О. Кобилянська не подає розв’язки. Новела обривається в найбільш загостреному моменті, в кульмінації. Читачеві ясно й так, що Петра жде така ж доля, яка спіткала багатьох інших селян, обплутаних тенетами банку.
“Банк рустикальний” – глибоко реалістична новела як за своєю темою, так і за способом змалювання подій. Вся система образотворчих засобів (пейзаж, портрет, психологічна деталь, епітети й порівняння) має реалістичний характер і несе високе функціональне навантаження.
Зосереджуючи свої зусилля на передачі внутрішнього стану героя, О. Кобилянська дуже скупо, лише кількома штрихами накреслює портрет героя. За допомогою двох лише деталей – “закрив від грубої праці покривленими пальцями лице, від жури зморщинами пооране” (І, 444) – дається виразна соціальна характеристика персонажа.
Так само й пейзаж у новелі дуже лаконічний. “Надворі стояв пізній осінній вечір, і зимний гострий вітер вив і гнав полями. Далеко і широко виднілася лише свіжорозорана земля, і десь-не-десь мала сільська хатина” (І, 444). Цей пейзаж має до деякої міри символічне звучання. Віднині нещасливе життя Петра гнатиме його в світи шукати притулку. Не випадково підкреслено й те, що Петро, йдучи до-
1 І справді, як свідчать факти, руйнування дрібних селянських господарств у 80-90-х роках на. Буковині було масовим явищем. З 1868 по 1892 рік, внаслідок зубожіння та пролетаризації, 83 992 селянські родини продали свої земельні наділи. За цей же час за несплату боргів банками на Буковині було ліцитовано 1733 селянські земельні наділи. дому з крамниці, бачив (швидше уявляв) лише свіжорозо-рану землю, цю свіжу рану в своїх грудях.
І в час розмови з посильним, і по дорозі додому думки Петра не відривалися від землі, своєї годувальниці, бо без землі життя для нього немислиме.
Створені пізніше новели В. Стефаника дуже нагадують новелу “Банк рустикальнии” способом змалювання події через психологію героя та драматизмом.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)