Новаторство Івана Карпенка-Карого драматурга
Могутню силу таланту мав видатний український драматург і театральний діяч Іван Карпович Тобілевич, широко відомий під псевдонімом Карпенко-Карий. “Він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література”, – писав про нього І. Франко.
Повільною, але твердою ходою, долаючи численні перешкоди, ішов Карпенко-Карий до мистецьких вершин. Змістом його життя була театральна, літературна і громадсько-політична діяльність. Хочеться відзначити діяльність
На театр Карпенко-Карий дивився як на надзвичайно цінну школу народного виховання, а свою діяльність у театрі вважав важливою громадською службою. Він усвідомлював, що через служіння мистецтву виступає захисником прав людини, оборонцем інтересів пригнобленого народу.
Існуючі на той час театральні традиції уже не задовольняли вдумливого глядача і не відповідали завданням театру як культурного і суспільного явища. До цього часу українська драматургія часто зводилась до відображення сільського побуту і звичаїв “мужицької” мови і підкресленої “простакуватості”
Карпенко-Карий, будучи поборником реалізму в театральному мистецтві, вболівав, що у театрі на той час ще не з’явились п’єси, які б змалювали дійсність з її недоліками. Театр вимагав нового репертуару. Карпенко-Карий ламає застарілі традиції етнічно-побутового театру. Він намагається зрозуміти причини “голоду, вбожества, темряви”, розв’язати складні питання громадського, соціального та економічного життя. Із завзяттям Карпенко-Карий почав боротися за реалізм в українській драматургії, за те, щоб п’єси стали відображенням життя, щоб театр кликав народ на боротьбу з гнобителями. У своїй творчості він розкрив найістотніші соціальні явища, що відбувалися в пореформеному українському селі, нещадно висміював сваволю глитаїв та продажність місцевої адміністрації. Українське село в сірому, буденному вбранні, хижацька гонитва різних глитаїв за збагаченням, за грішми, землею, безоглядний визиск людської праці, темне царство насилля, експлуатації, самолюбство – ось улюблені теми драми та комедії І. Карпенка-Карого. Драматург створив галерею образів сільських визискувачів, які мету свого життя бачать у тому, щоб, як каже Терентій Пузир з комедії “Хазяїн”, “йти за баришем наосліп, штурмом, крушити наліво і направо, плювати на все і знать не хотіли людського поговору”. У царстві наживи “всі рвуть, де тільки можна зірвать”, торгують людською гідністю, честю, сумлінням, коханням. “Аби бариш, то все можна”. Він створив ряд безсмертних комедій, які “сатирою страшною” таврували визискувачів, шахраїв, деморалізованих чиновників.
Новаторство Карпенка-Карого полягає в тому, що він, на відміну від своїх попередників та сучасників, поставив на першому плані суспільно-психологічну характеристику провідних персонажів і з великою правдою розкрив ідейний задум своїх творів. Він ніколи не будував сюжетів своїх п’єс на поодиноких фактах, що не мали соціальної цінності. П’єси Карпенка-Карого висміюють ті пережитки дрібновласницької психології, які заважають іти вперед. Івана Карпенка-Карого по праву називають творцем соціальної драми.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)