П’єса Г. Ібсена “Нора” (“Ляльковий будинок”) викликала бурхливі суперечки в суспільстві, подекуди у вітальнях навіть вивішували об’яву: “Просимо не говорити про “Ляльковий будинок”. Власне, нова драма почалася зі слів головної героїні Ібсена, які були сказані чоловікові Хельмеру: “Нам з тобою є про що поговорити”. Ібсен створив своєрідний жанр п’єси-дискусії, де для персонажів головним стає не досягнення життєвого успіху, а пошук справжніх доказів істини в діалозі. П’єса-дискусія викликала дискусії й у житті.
Справа в тому, що навіть при сьогоднішній емансипації жінки поведінка Нори – те, що вона пішла від дітей, – не може вважатися нормою, а в часи Ібсена це ображало суспільну мораль. Роль Нори – серйозний іспит для будь-якої актриси. Зі знаменитих актрис Нору грали італійка Елеонора Дузе і росіянка Віра Комісаржевська. Перша скоротила текст п’єси, друга ж зіграла цілком за Ібсеном. Допускалося, що в художньому творі, і в драмі в тому числі, існує своя логіка розвитку характеру, що визначає вчинки героїв, тобто нічого несподіваного, за цією концепцією, у житті героя бути не може. Нора любляча мати і, за
логікою нормального міркування, сварка з чоловіком не може стати причиною її відходу від дітей. Як могла ця “пташка”, “білочка” зважитися на такий вчинок і так завзято відстоювати свою точку зору? Ібсен не пішов шляхом стандартного розвитку подій. Він був новатором в області драматургії, тому психологічна неадекватність героїв стала в нього символом неадекватності суспільних відносин. Ібсен створив аналітичну, а не психологічно-побутову п’єсу, і це було нове. Ібсен показав, як людина всупереч усьому, всупереч психологічній вірогідності наважується бути самою собою. “Мені потрібно з’ясувати для себе, хто правий – суспільство або я, – повідомляє Нора чоловікові. – Я вже не можу задовольнятися тим, що говорить більшість і що пишуть у книжках. Мені самій потрібно подумати про всі ці речі і спробувати зрозуміти їх”. Створивши нову за настроєм п’єсу (аналітичну), Ібсен “не розвантажив” її від побутових подробиць. Так, п’єса починається з різдвяної ялинки, що купила і принесла додому Нора у Святий вечір. Різдво для католиків і протестантів – головне свято року, воно є уособленням сімейного затишку і тепла. Крім ялинки драматург наводить багато інших побутових подробиць. Це і неаполітанський костюм Нори, у якому вона буде танцювати на вечірці в сусідів, потім у цьому ж костюмі вона почне рішучу розмову з Хельмером. Це і поштова скринька, де лежить викривальний лист від лихваря, візитки Ранка зі знаком швидкої своєї смерті. Ідучи від Хельмера, Нора хоче взяти з собою тільки ті речі, що привезла зі свого будинку, одружившись. Вона “звільняється” від речей “лялькового будинку”, від усього, що здається їй нещирим, чужим. У безлічі подробиць Ібсен прагнув показати “засмічення” життя в будинку Хельмера. Разом з тим ці подробиці підтексту допомагають читачу і глядачу розібратися в подіях, що відбуваються. У своїй промові на його честь у Союзі норвезьких жінок у 1898 році письменник сказав: “Дякую за тост, але я повинен відхилити від себе честь свідомого сприяння жіночому руху. Я навіть не дуже усвідомив його суть. І справа, за яку борються жінки, мені здається загальнолюдською…” Найбільш сміливими в часи Ібсена вважалися висловлювання і дії Нори наприкінці п’єси, коли Хельмер, наляканий тим, що дружина може залишити родину, нагадує їй про її обов’язки перед чоловіком і дітьми. Нора заперечує: “У мене є й інші обов’язки, і такі ж святі. Обов’язок перед собою”. Хельмер наводить останній аргумент: “Насамперед ти жінка і мати. Це важливіше за все”. Нора відповідає (у цьому місці лунали оплески): “Я вже в це не вірю. Думаю, що насамперед я людина, така ж, як ти… або принаймні повинна піклуватися про те, щоб стати людиною”. Ставши прапором фемінізму на рубежі XIX-XX століть, п’єса Ібсена через сто років не викликає інтересу там, де вона зустрічалася колись бурхливими оплесками, тобто в Норвегії, у Росії і, мабуть, в інших країнах. Природне питання: чому? Хіба пішли з життя всі проблеми, що змусили Нору вчинити так, як вона вчинила? Може, це тому, що в Норі розглядається окремий випадок боротьби за звільнення особистості? Однак “Ляльковий будинок” – це п’єса, у якій показана невідповідність між зовні благополучним життям і його внутрішнім неблагополуччям. Може, проблема звільнення людини на початку XXI століття в тому аспекті, у якому вона поставлена в п’єсі Ібсена, здається надуманою, мовляв, “навісніє з розкошів дама”, у нашому важкому житті не до цього. Є ще одне важливе питання в п’єсі крім уваги до долі головної героїні. На думку Ф. М. Достоєвського, перетворення людства в бездумних і безтурботних ляльок, що підкоряються ляльководам (як це було в п’єсі: Хельмер – Нора), становить страшну небезпеку. У масштабах цивілізації “гра в ляльки” веде до створення тоталітарних режимів і до загибелі цілих народів. Але цих висновків у Ібсена, природно, бути не може. Для нього родина – це і є суспільство, його відбиток. 1 з цим не можна не погодитися. Драми Ібсена, що обійшли всі театри світу, вплинули на світову драматургію. Інтерес художника до духовного життя героїв і критика ним соціальної дійсності стають законами передової драми на рубежі XIX і XX століть. Дуже шкода, що сьогодні в репертуарі наших театрів майже немає п’єс Г. Ібсена. Лише зрідка можна почути музику Едварда Гріга до іншого твору Ібсена – драми “Пер Гюнт”, що пов’язана з народною творчістю, зі світом казки. Чарівний образ Сольвейг, глибокий філософський зміст драми привернули до “Пер Гюнта” увагу всіх шанувальників прекрасного.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)