Кожний визначний драматург ХХ століття був ще й теоретиком театру, який намагався розробити принципово нові способи сценічного втілення життя. Чехов і Ібсен, Беккет і Йонеска не лише яскраві художники, але й тонкі критики, котрі прекрасно вміли не лише створювати, але й “пояснювати” свої твори. Видатний німецький драматург Б. Брехт увійшов в історію літератури як теоретик і практик “епічного театру”. Подібно до Б. Шоу, який традиційній драмі протиставив п’єсу-дискусію, Брехт традиційному “аристотелівському” театру протиставляв
театр “епічний”. У чому ж полягає відмінність “епічного театру” Брехта від театру традиційного? Насамперед Брехт прагнув підкреслити умовність самого сценічного дійства: глядач повинен пам’ятати, що сценічна дія – це не життя, а саме театр. Дуже важливим фактором, до якого прагнув Брехт, була відсутність емоційної реакції у глядачів. П’єса не повинна хвилювати, викликати сльози чи якісь інші емоції, вона повинна примусити глядача розмірковувати. Глядач не повинен перейматися долею героя, він повинен оцінювати вчинки героя, бути йому суддею. У такому театрі немає позитивних і негативних
героїв – це кожен глядач визначає сам для себе. Головне для Брехта, щоб цей глядач почав розмірковувати над тим, що відбувається на сцені. У такому театрі провідною є роль автора, для якого вся дія – лише привід для початку дискусії із глядачем. Твори Брехта мають доволі відвертий ідеалогічний підтекст. Так, славнозвісна п’єса “Матінка Кураж та її діти” створювалась у той час, коли Гітлер розпочав Другу світову війну. І хоч історичною основою цієї історії є події Тридцятилітньої війни, сама п’єса, а особливо образ її головної героїні, набувають позачасового звучання. По суті цетвір про життя і смерть, про вплив історичних подій на життя людини. У центрі п’єсі – маркитанка Анна Фірлінг, котра більше відома як матінка Кураж. Для матінки Кураж війна – це спосіб існування: вона тягне слідом за армією свій фургон, де кожний може купити її нехитрий товар. Війна принесла їй трьох дітей, котрі народилися від солдатів різних армій; війна стала для неї нормою. Їй байдуже, що є причиною цієї війни, хто буде переможцем, за які ідеї воюють армії. Ця ж війна і все віднімає у матінки Кураж: один за одним гинуть її троє дітей, і вона залишається сама-самотою. П’єса Брехта завершується такою сценою: матінка Кураж вже сама тягне свій фургон слідом за армією, що відходить. Навіть у самому фіналі матінка Кураж не змінила свої думки про війну. Для Брехта важливо, щоб прозріння прийшло не до героя, а до глядача. У цьому й полягає смисл “епічного театру”: глядач сам повинен засудити чи підтримати героя. Так, у п’єсі “Матінка Кураж та її діти” автор усе підводить до того, щоб головна героїня засудила війну, зрозуміла нарешті, що війна згубна і нещадна до всіх і всього. Але “прозріння” матінки Кураж не відбувається. Більше до того, сама “професія” матінки Кураж передбачає існування за рахунок війни. І у фіналі п’єси вона залишається вірною своїй “професії”. Незважаючи на те що війна забрала її дітей, матінці Кураж потрібна війна, війна – це єдиний спосіб її існування. “Епічний театр” Брехта дав можливість змусити глядача аналізувати те, що відбувається на сцені, зробив його активним учасником дії. І це одне із головних досягнень “епічного театру”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)