Ностальгія за втраченою гармонією людини зі світом у поезіях Р. М. Рільке
P. M. Рільке – поет, що все життя шукав духовну батьківщину, шукав джерело натхнення і втрачену з невідомих причин людьми гармонію.
Творчість кожного митця, незалежно від його власного бажання, відображає тією чи іншою мірою духовні пошуки, особисті переживання, страждання. Справедливим це твердження буде і по відношенню до творчості P. M. Рільке.
Дебютна збірка “Життя і пісні” належала двадцятирічному юнакові без літературної освіти, належної поетичної школи і будь-якого знання життя, яке було задеклароване у назві. Вірші цієї
Ліричний герой збірки – юний поет, що не мав ані родини, ані віри, ані рідного міста, ані народу. Брак усього цього прикривався різноманітними масками. Проте вже перша збірка була позначена тими поетичними інтуїціями, які пізніше розгорнуться у великі теми лірики Рільке: настрій благоговійного прийняття “пульсуючого життя” з його одвічними піднесеннями і спадами або досвід чутливого сприйняття “мови квітів”.
Наступна збірка
У наступних двох збірках “Повінчаний снами” і “Святий вечір” природа постає в іншій іпостасі. Культурні парки, прикрашені альтанками, замки, фонтани – все це нагадує стилізацію аристократичної старовини. Насичені кольори передавали велич, розкіш, пишноту природи.
Основне завдання автора полягало в тому, щоб ствердити самоцінність природи. Це завдання він намагався розв’язати імпресіоністичною установкою на фіксації прекрасної миті, загальним настроєм ліричного героя, який із захопленням спостерігає пейзаж, музикальністю поетичного мовлення, перенасиченням пишними метафорами. В одному з віршів апологія краси, наприклад, досягається завдяки уподібненню світу великій квітці. Травневий світ духмяніє, ніби велика чудодійна квітка. Отже, одне із джерел гармонії – чудодійна природа, звідси проектування образів рослинного світу на світобудову.
У книзі віршів “Мені до свята” поет вповні демонструє зміну світогляду, що відбулася, він звеличує світ життя – великого, святкового, того, що усміхається і квітне.
Якщо раніше в його творчості поширеними були епітети “печальний”, “втомлений”, “слабкий”, “тривожний”, “блідий”, “білий”, “сріблястий”, то тепер простежується зовсім інший ряд характеристик і образів: “юний”, “святковий”, “червоний”, “золотий”, “зелений”, “світлий”, “гарячий”, “глибокий”, “сміх”, “весна”, “літо”, “вино”, “червоні рожі” тощо.
Ліричний герой збірки знаходиться на межі, що розділяє два світи – реальність і мрію. Стверджується необхідність самовідданості життєвій стихії (“Живи, не треба розуміти дива”), водночас констатується почуття власної загубленості – бажання скинути, “як неправду”, темний одяг і зануритися у сонце.
У подальшій творчості Рільке розробляє ще одну важливу тему – драматичні стосунки людини з Богом. Перший крок до цього – цикл “Прихід Христа”. Прихід Христа в інтерпретації Рільке далекий від євангельської традиції. Христос у Рільке з’являється де завгодно: на кладовищі, де нещодавно поховали матір маленької дівчинки, у майстерні художника, що працює над картиною із євангельської історії, у ресторації поруч із молодою повією, у маленькій сільській церкві.
Найчастіше він з’являється в образі “останнього з останніх” – юродивий, напівбожевільний, грішний і наївний мрійник. Не дивно, що, з’являючись серед звичайних людей, Христос залишається непоміченим, невизнаним, незважаючи на те, що в будь-яких його втіленнях відчуваються вібрації Божественної любові до людини і надлюдських мук, а в моменти падіння зберігається гідність володаря “царства не від цього світу”. Лише серце дитини здатне відгукнутися на його слова, на його жести співчуття або прояви ласки – світ дорослих залишається непричетним. У цьому світі образ Христа перетворився на порожній знак, його жива сутність вкрилася непроникливим шаром шаблонних уявлень, а зміст його вчення давно перекрутився через багатовікові забобони. У цьому світі він, як і під час першої появи, приречений на розвінчання, ганьбу і забуття; на галасливому ярмарку життя для нього залишилася лише буда, куди іноді заходять роззяви.
Але все ж таки в центрі уваги Рільке не Бог, хоча на нього спрямовані напружені почуття і думки героя – “ченця”. На першому плані – осмислення досвіду співіснування людини і Бога, їх протистояння і спільна творчість. Невипадково починається книга з вірша, у якому ліричний герой урочисто говорить про те, що настає час, коли можна відчути “пластичний день” і речі відкриваються перед “дозрілим поглядом”, -^тобто час пізнання і прозріння. Іноді вірш “молитва” набуває форми визначення Бога: Ти – майбутнє, Ти – мати, Ти – закон, Ти – перетворений таємний шлях, Ти – внутрішня істина, Ти – суть, Ти – човен, що пливе.
У книзі постає і питання про шлях наближення до Бога – про “паломництво”, яке трактується як досягнення того духовного стану, який би дозволив Богу відкритися людині. Це бідність, яка визволяє душу від ілюзій володіння життям, і “власна”, визріла, немов великий плід, смерть.
Отже, відправні точки на шляху пошуків гармонії, які постають у творчості P. M. Рільке, – це вічна природа, кохання, Бог і власне пізнання цих істин.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)