Незвичайний подарунок
Весна прекрасна пора року, але часом весняні деньки не завжди сонячні і ясні. Так і сьогодні день видався холодним і похмурим. Капав дощик і дул прохолодний вітер. Ліза опустилася на камінь, що лежить біля міського ставка, і початку годувати утік хлібом. Птаха вже звикли, що це мила золотоволоса дівчина приходила їх годувати й тому без побоювання підпливали кней.
Ліза була легко одягнена. Холодний вітер задував у її легке пальтечко, і пробирав наскрізь. Турбуючись за своє здоров’я, дівчина встала й повільно направилася додому. Решта дня
Ліза була милою, скромною, доброю й чуйною дівчиною. Вона дуже любила природу й тому весь свій вільний час намагалася присвячувати прогулянкам по парку. Ліза виховувалася в дитячому будинку. Коли вона вийшла за його стіни, вона дуже хотіла створити міцну й дружну сім’ю. Відвідуючи дитячий будинок, вона грала з дітьми й завжди приносила їм подарунки й солодкі сюрпризи. Діти дуже любили цю веселу й добру дівчину. Вони завжди бігли до неї на зустріч, тільки помітивши її у хвіртки
У недільний ранок Лізу розбудили промені сонця, що нагло ввірвалися в її спальню через вікно. Дівчина підхопилася
Проходячи повз невелику альтанку, дівчина мимоволі зупинилася. Її погляд залучили невеликі крижинки, які весели на даху альтанки. Тепле і яскраве сонце змусило ці крижинки танути. Ліза вдивлялася в крапельки, що переливалися на сонце, і розуміла, що весна нарешті-те наступила. Відірвавшись від цього заворожливого видовища, дівчина направилася до ставка. Але пройти до нього вона, на жаль, не змогла. Справа в тому, що сонце перетворило кірку льоду біля ставка в кашу, і Ліза просто не змогла пробратися. Дівчині довелося сісти на ослін і дивитися на утік здалеку.
Вона сиділа на лаві, відкривши особу для сонця, що гріє. Дівчина купалася в його променях. Від всієї цієї теплоти й свіжого весняного заходу в неї кружлялася голова. І вона була навіть рада цьому. Уже занадто довго тривала ця сувора сибірська зима. Раптом її самота хтось порушив
– Не чи правда, прекрасна погода?! – сказав, сідаючи поруч із нею, незнайомий юнак
– Так, погода дійсно прекрасна, – посміхаючись і дивлячись на свого співрозмовника, відповіла Ліза
– Мене Юра кличуть, а Вас?
– ЯЛИЗА.
– Дуже приємно познайомитися, – сказав Юра.
– Мені теж дуже приємно, – відповіла дівчина, злегка почервонівши й небагато опустивши ока долілиць. Вона ніколи ні з ким не знайомилася на вулиці, але цей юнак їй сподобався
– Ліза, а Ви ж часта відвідувачка цього прекрасного містечка?! Я щодня бачу Вас отут. Ви годуєте утік, чи не так?
– Так, це так, я люблю птахів. Вони нарешті-те прилетіли. Я не бачила їх всю зиму й встигла скучити. А Ви любите птахів? – поцікавилася Ліза
– Так, мені подобаються птахи, – сказав Юра.
-А чому я Вас тут жодного разу не бачила? – дівчина насмілилася подивитися на юнака. Його руді волосся яскраво блискали в променях сонця. Мила посмішка й відкритий погляд залучив її.
– Справа в тому, що я годую утік в іншому ставку. Ви знаєте, у цьому парку є ще один ставок. Він занедбаний і відвідувачів там ні, ну, звичайно ж крім мене, – посміхнувшись сказав хлопець і подивився в очі Лізи
– Так? Дивно… Я дійсно думала, що в цьому парку тільки один ставок, – вимовила дівчина
– А хочеш, я проведу тебе до цього ставка? Він не так далеко від сюди,- хлопець взяв Лізу за руку. Це було так зненацька. Його рука виявилася такий теплої й м’якої, що від несподіванки в дівчини голова запаморочилася ще сильніше.
– Звичайно! – тихо проговорила Ліза
Через п’ять мінут вони вже йшли по незнайомій для Лізи стежці. Було видно, що по ній майже ніхто не ходив. Весна вже повністю вступила у свої права. Крізь нечисленний сніг пробивалася зеленувата трава, і розпускалися бруньки на деревах
Раптом Юра згорнув вправо й потягнув за руку Лізу. Вони спустилися з невеликої гірки й виявилися біля річки. Сонце вже розтопило лід і маленьку ріку повільно, але впевнено рухалася вперед. Юра взяв Лізу на руки й спритно почав просуватися по каменях через ріку. Добравшись на протилежний берег, хлопець попросив Лізу закрити очі. Вони йшли не довго. Ліза раптом відчула на особі легкий вітерець і тепле проміннячко сонечка
– Це тобі,- вимовив хлопець. Відкривши ока, Ліза побачила не більшу галявину всю посипану білими пролісками. У дівчини від всієї цієї краси перехопило подих. Вона стояла мовчачи кілька мінут. Таких подарунків їй ще ніхто не робив. Незвичайний захід цієї сніжної галявини нагадав Лізі про довгу зиму, а відбиття сонечка на білих пелюстках зліпило їй ока
-Спасибі, вони прекрасні, – Ліза нахилилася до одному із квіток і вдихнула його аромат. Проліски пахнули снігом. Адже це перші квіти, які розпускаються навесні. Проліски – це найперша гарна часточка миру, що дарує нам весна
– Коли я побачив цю галявину квітів, я відразу ж вирішив подарувати їх тобі. Немає нічого прекрасніше живих квітів. У них стільки краси й життя. До речі, прошу помітити, що це не букет, вони не зав’януть через кілька днів. Ти можеш приходити сюди й любуватися ними, коли захочеш
Весь день Ліза провела поруч із Юрою. Вони гуляли по парку й любувалися, які зміни в природу внесла весна. Сонце пригрівало, і всі навколо оживало. Лізі ще ніколи не було так добре. На мгновенье їй здалося, що все це сон, але звуки весняної капелі, пенье птахів, яскраве сонечко змусили неї в ту ж мить прокинутися
Увечері Юра проводив Лізу до будинку, і вони попрощалися
Наступного дня, раннім ранком, тишу кімнати порушив звук мобільного телефону. На невеликому екрані телефону була фотографія білосніжних пролісків і невеликий текст: “Ліза, чекаю тебе сьогодні на нашій галявині. Юра”
Посміхнувшись, дівчина побігла на зустріч…
Автор: Вторушина Христина
(1 votes, average: 5.00 out of 5)