Нерозривний зв’язок людини із природою й батьківщиною у віршах Н. Рубцова

Поети, що вміють особливо чуйно зауважувати зміни навколишнього світу, часто вертаються у своїх добутках до природи власного дитинства. Саме в цю пору лісу й ріки, лугу й поля наповнені самими яскравими фарбами. Якось особливо, задушевно звучать такі вірші:

Високий дуб. Глибока вода.

Спокійні навкруги лягають тіні.

И тихо так, начебто ніколи

Природа тут не знала потрясінь!

Діти ще не знають багато чого з того, що відомо дорослим. Але й дорослі не всезнающи. Як часто вони зізнаються собі, що розучилися зауважувати незвичайну

у своїй простоті красу навколишнього світу, бачити й розуміти таємниці й загадки природи.

И все-таки, ока закриваючи,

Я бачу: над дахами хат

У морозному тумані мерехтячи,

Таємниче зірки тремтять.

Людина, здатний чути голосу природи, багато чого може зрозуміти з бесіди з нею: майбутні лиха й прикрості, радості й здійснення бажань. Для цього зовсім не обов’язково ставати чарівником, досить зупинитися, закрити очі й уважно прислухатися…

Меж болотних стовбурів красувався схід огнеликий…

От наступить жовтень – і здадуться раптом журавлі!

И розбудять мене, покличуть журавлині

лементи

Над моїм горищем, над болотом, забутим у далечіні…

Призиваючи “відчинити скоріше ворота”, поет переконує нас послухати ридання журавлів, що прощаються з батьківщиною, тому що через їхній голос із людиною розмовляє мир:

От замовкли – і знову сиротіє душа й Природа Тому, що – мовчи! – так ніхто вуж не виразить їх…

Після прочитання дивних по своїй красі віршів Н. Рубцова серце читача стає більше чуйним і більше уважним до сприйняття мови навколишнього світу.

И всією душею, що не жаль

Всю потопити в таємничому й милому,

Опановує світлий сум,

Як місячне світло опановує миром


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Нерозривний зв’язок людини із природою й батьківщиною у віршах Н. Рубцова