Неординарність і заслуга митця-поета Шевченка
Шевченка, митця-поета, не можна не порівнювати з ними, адже їхні Твори перегукуються з його мистецтвом, поезією, прозою. Ця проблема досить актуальна і потребує окремого дослідження, де домінувало б не походження, а генерування ідей і новаторських форму мистецтві, ліризм, щирість вислову, прив’язаність до своїх коренів, етнічних основ, а головне – освоєння нових шляхів, усього, що існувало поза прийнятим у мистецтві каноном. Такий комплексний погляд привів би до висновку, що Шевченко зі своїм талантом художника міг також пройти довгий шлях
Що цікаво – активна протидія академізму на кшталт протидії системі Російської імперії в поезії у мистецькій творчості Шевченка не спостерігається, хоча у своїх ідейно-естетичних шуканнях він якхудожник надзвичайно синхронно, поза знайомством з названими митцями чи з європейським антиакадемічним спрямуванням епохи, йшов у ногу з епохою. Фактично ізольований, особливо на засланні, від європейських мистецьких центрів, він провадив ту саму лінію в жанрових композиціях, що відтворювала поезію буденності та концепцію пленеру, як це
Отже, неординарність і заслуга Шевченка не в тому, що він започаткував “низьку” тему, котра до нього не акцентувалася в російському мистецтві. Тут інше – Шевченком була сформована тенденція до охоплення певного кола тем: це і сюжети з національної історії на кшталт Г. Лейтса, і побутові сцени з сільського життя, де відбито українські народні звичаї, традиції, яку Л. Ріхтера, Е. Мейєргема, Ж. Ф. Мілле, Г. Курбе, і поетичне зображення природи в руслі Ш. де ла Бержа, Д. Констебля, Т. Руссо, К. Коро. Щоправда, на відміну від багатьох із них, він в основному працював у малих формах. Але малярські Теми його міцно підтримувалися поетичними і навпаки, причому в такій спаяності, де цементом була ідея національного відродження, акцентована в “Живописній Україні”, фольклорних записах, акварелях і рисунках 1845 – 1847 рр., серії “Блудний син”. Вони мали вибухоподібний потенціал у реакційній атмосфері імперії.
Усі заборони виставлятися в Салоні чи на щорічних виставках Королівської академії, які з таким трагізмом сприймали піонери живопису барбізонці, прерафаеліти, а пізніше імпресіоністи, виглядають на тлі репресій над таким самим, як і, вони, піонером мистецтва Шевченком, киванням пальцем влади “неслухняним” малюкам. ! хоча традиційною є думка про те, що покарання призначено за політичну діяльність (Кирило-Мефо-дїівське товариство) та крамольні вірші, своїм кількаразовим наголошенням про заборону малювати двір, зацікавлений у кваліфікованих митцях, дав зрозуміти, що Шевченко-художник ідеологічно конфронтує з владою.
Заслуга його не лише в титанічній працездатності як художника, в освоєнні різних технік – олійного живопису, акварелі, офорту, сепії. (До речі, тільки деякі з вищеназваних художників працювали в кількох техніках, як Шевченко, а двома видами мистецтва ( Музика й живопис) володів лише Коро, література й живопис були в основному стихією прерафаелітів). Заслуга Шевченка утому, що він, незалежно від оточення, яке пропонувало йому за зразок то рафінований класицизм, то мюнхенську школу і назарейців, то “театрального постановника” Делароша, зумів відкинути старі, явно деструктивні, як на нього, або неево-люційні форми в образотворчому мистецтві й, чітко знаючи мету та засоби втілення, які відповідали найпередовішим ідеям епохи, задекларував поезією-мистецтвом школу, напрям, а тим самим і національне мистецтво, й національну літературу.
Шевченко, підкреслимо, був широко почутим не тому, що “вперше звернувся до історії своєї батьківщини, оспівав красу українських краєвидів, волелюбство й великодушність свого народу” – були Котляревський, Квітка-Основ’яненко, Гребінка, Куліш, – атому, що підняв найширший пласт новаторських ідей, співмірних із загальноєвропейським рухом, і втілив їху естетично досконалій формі в обох видах творчості.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)