“Не забуде народ-переможець самовідданих героїв своїх” (твір-роздум)
У дитинстві я любила слухати спогади мого дідуся про війну. І війна уявлялася мені зовсім не страшною і, може, навіть по-своєму романтичною. Дід любив згадувати своїх фронтових друзів, перемоги в боях (про відступи говорити не любив) і часто (за моїм проханням) розповідав про те, як наші війська ввійшли в Берлін і які почуття охопили його в той незабутній ранок 9 Травня, коли він довідався, що настав День перемоги.
Подорослішавши, я зрозуміла, що багато про що дідусь умовчав. Умовчав про страх, про голод, про біль, про розпач і про річки крові, що
Полеглим воїнам споруджують пам’ятники, про їхні подвиги пишуть книги, про війну виходять цикли передач. Чи досить цього? Думаю, що ні. І хочу прожити своє життя гідно, тому що воно занадто дорого комусь обійшлося.