НАТУРАЛІЗМ У ФРАНЦУЗЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ. ЕМІЛЬ ЗОЛЯ
ЛЕКЦІЯ 26
НАТУРАЛІЗМ У ФРАНЦУЗЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ. ЕМІЛЬ ЗОЛЯ
1. Течія натуралізм, її характерні риси.
2. Е. Золя – теоретик натуралізму в художній літературі.
3. Тематичне розмаїття романів Е. Золя: “Нана”, “Черево Парижа”, “Пастка”.
1. Течія натуралізм, її характерні риси
У другій половині XIX ст. реалізм у Франції переріс в натуралізм – це літературний стиль, який поширився у Європі та Америці протягом 1870 – 1900 років. У перекладі з латинської означав “природа”. Основою теорії натуралізму став позитивізм
Як і реалісти, натуралісти прагнули до повного, вірогідного, точного зображення суспільства, природи і людини, зокрема на основі об’єктивності.
Відмінність від реалізму:
– натуралізм надто прямолінійно виражав свої риси на практиці;
– з погляду натуралістів узагалі не було відмінностей між літературною творчістю і науковим пізнанням;
– натуралісти вважали, що письменник повинен створити всебічну і об’єктивну картину суспільства так, ніби цим займався історик
– Доля героїв, їхня психологія виводилися із трьох засад:
1. спадковості – доля героя, його вчинки повністю залежали від того, що закладено в генах;
2. середовища – людина сама по собі нічого не вирішувала; натуралісти вважали людину рабом середовища, у якому вона сформувалась;
3. історичної доби – на людину впливав час, у якому вона жила.
Поява натуралізму супроводжувалася шквалом критики, оскільки натуралісти все більше заглиблювалися у непоетичну дійсність. У той же час він вплинув на розвиток світової літератури:
– своєрідне продовження реалістичних традицій, початок впливу на письменників – реалістів XX ст.;
– натуралізм – це основа для майбутніх письменників – модерністів.
Натуралісти змусили ще раз переглянути “проблему табу” у літературі.
Вони ще більше розширили коло тем, які дозволяли описувати в книгах, називали себе першовідкривачами нового виду мистецтва, пов’язаного лише з фактом. Якщо все попереднє мистецтво, на їхню думку, служило красі, то нове служило істині. Тому натуралісти виступали проти будь-яких вільностей митця, проти відбору життєвого матеріалу, проти існування заборонених тем для мистецтва. Доброчинність і порок однаково важливі були для митця. Тому письменник повинен відображувати природу такою, якою вона була, без будь-яких прикрас.
Представники натуралізму цікавилися різними психічними і соціальними відхиленнями, мали спільні риси з декадентами, розробляли імпресіоністичний стиль.
Зачинателем натуралістичної школи вважали Е. Золя – продовжувача справи, яку розпочав Бальзак. Золя вважав Бальзака своїм духовним батьком.
Е. Золя був не лише художником, а й теоретиком натуралістичної школи. Як теоретик натуралізму він виступив у 70-х роках на сторінках “Вісника Європи”. Його праці “Романісти – натуралісти” і “Експериментальний роман” – головний матеріал для створення теорії.
Положення теорії натуралізму Е. Золя:
– Письменник – не фотограф. Романіст не обмежувався накопиченням фактів і точним їх відображенням, він бачив, розумів, творив, намагався змінювати природу, але при цьому не виходив за її межі; він поступово прийшов до абсолютного пізнання.
– Натуралізм – не матеріалізм. Наука встановила, що духовне життя – елемент механізму, матерія; тому прийоми дослідження духовного життя і матеріальної природи мали бути тотожними, а експериментальний метод мав стати загальним як для хімії, так і для роману. Своїми спостереженнями і дослідами романіст продовжував роботу фізіолога. Роман з “області чистих фантазій” змінився романом, заснованим на спостереженні та досвіді.
– Натуралізм і мораль. “Ми, моралісти – експериментатори, показуємо за допомогою досвіду, яким чином пристрасть проявилася в суспільстві. Коли ми будемо знати механізм даної цієї пристрасті, можна буде зробити її як тільки можливо нешкідливою”. У цьому внесок морального призначення творів натураліста.
– Натуралізм та ідеал. Якщо ідеаліст – це той, хто зайнятий пошуком ідеалу, то експериментатор – той самий ідеаліст. Але він не бачив ні благородності, ні краси, ні достоїнств, ні моральності у неправді, у незнанні, у помилці тощо.
– Натуралізм. Особистість письменника і літературна форма. Особистість письменника – на другому плані. Він мав забути про особисті почуття й ідеї. Турбота про форму і склад також відступили на другий план. На думку Золя, формі надавали перебільшеного значення, а мова – логіка, природна наукова побудова.
Отже, натуралізм – не що інше, як використання експериментального методу, спостереження і досвіду в літературі.
Недоліки натуралістичної теорії:
– повне ототожнення художньої творчості з наукою;
– заперечення фантазії митця;
– ігнорування особистості митця.
Можливо, це і стало причиною швидкого занепаду натуралізму і наростанням швидких успіхів символістів.
Заслуга натуралізму:
– натуралізм – вираження в історії наукових і соціальних тенденцій;
– митець – творець практичної соціології, вирішував взаємодію особистості і середовища, закони, які управляли суспільством;
– митець – пророк, який у своїх пророкуваннях спирався на знання природи і людини.
Принципи натуралізму за Е. Золя:
– відмова митця від оцінних категорій при змалюванні фактів, повна відчуженість автора, об’єктивізм;
– звернення літераторів до “заборонених” тем. Митці – попередники не писали про патологію, тепер їй було відкрито широку дорогу в роман, п’єсу, поему;
– історію суспільства розглядали перш за все як фізіологічний процес і так її відображували в мистецтві.
2. Еміль Золя – теоретик натуралізму в художній літературі
ЕМІЛЬ ЗОЛЯ (1840-1902) народився 2 квітня 1840 в Парижі, у торговому кварталі. Батько Золя – італієць, талановитий інженер, будівельник. Мати – француженка. Коли хлопцеві було 7 років, сім’я переїхала у провансальське містечко Екс через матеріальні негаразди, де пройшли дитячі роки майбутнього письменника. У місцевій гімназії Золя отримав початкову освіту. Коли в 1857 році померла бабуся, матеріальне становище сім’ї стало ще гіршим.
У 1858 році Золя поїхав у Париж, де він був прийнятий у ліцей св. Людовика, за підтримки адвоката Лабо, товариша батька. Так юнак потрапив у становище бідного студента, який прагнув щастя і слави. Він став замкненим і похмурим, ні з ким не товаришував. Зате дуже багато читав. Але спроба завершити освіту, склавши екзамени на звання бакалавра, провалилася (провал на філології). Розпочалися труднощі буденного життя, без постійної роботи. 1862 р. – з великими труднощами влаштувався на постійну роботу пакувальником на складі книговидавництва. Золя продовжував писати вірші, поеми, хоча вони були “вялы и безличны” (Мопассан).
У ці роки Золя почав писати для газет хроніку і літературно-критичні статті. Журналістика сприяла розвитку уваги до дійсності. Незабаром він залишив видавництво і повністю віддався літературній практиці.
У 1864 році Еміль Золя опублікував збірку оповідань “Казки Нінон”, але ранні романи залишилися непоміченими. Поступово захоплення творчістю романтиків (що суттєво для ранніх творів) змінилося інтересом до творчості реалістів, зокрема Бальзака, Флобера, до натуралістичних теорій історика літератури Іпполіта Тена.
Творча спадщина Золя багатогранна (декілька збірок оповідань, збірка літературно-критичних і публіцистичних статей, кілька драматичних творів, але першорядне місце займали романи). У “Терезі Ракен” (1867) і “Мадлен Фера” (1868) письменник створив приклади натуралістичного роману.
У митця виник задум епопеї, схожої на “Людську комедію” Бальзака. Він вирішив створити “соціальну історію однієї сім’ї в період Другої імперії”, прагнучи втілити в неї положення натуралізму. Майже 25 років він працював над епопеєю “Ругон-Маккари”, в якій відображено історію французького суспільства з 1851 по 1871 pp.
Епопея “Ругон-Маккари” (1871-1843) – справа всього життя Золя – складалася з 20 романів. Задум виник у 1868 році. Поштовхом стало захоплення письменника модною теорією спадковості. Золя задумав розглянути 4 покоління однієї сім’ї.
Автор поставив дві задачі:
1. “изучить на примере одной семьи вопросы кровной среды”;
2. “изобразить всю Вторую империю, начиная с государственного переворота до наших дней”.
Намагаючись виконати перше завдання, він склав генеалогічне дерево сім’ї Ругон – Макарів, надавши кожному члену сім’ї детальну медичну характеристику з так званих спадкових рис.
Романи перенасичені великою кількістю персонажів (загальна кількість діючих осіб – 1200), які ніколи не мали родинних зв’язків з Ругон-Маккарами, що зроблено для більш повного охоплення дійсності.
До уваги взято період, коли II імперія розвалилась. Її історію завершили трагічна війна і Паризька Комуна. Поступово посилилася соціальна лінія в “Ругон-Маккарах” за рахунок біологічної.
“Ругон-Макари” – складний і багатогранний твір. У ньому візначили провідні теми, основні лінії, хоча вони не охопили усього змісту епопеї:
– зображення життя буржуазії (“Кар’єра Ругонів”, “Здобич”, “Черево Парижа”, “Накип”, “Гроші” та ін.);
– життя народу (“Западня”, “Жерміналь”, “Земля”);
– антиклерикальна тема (“Завоювання Плассана”, “Проступок абата Буре”);
– тема дитинства, творчості (роман “Творчість”);
– тема спадковості (“Людина – звір”, “Лікар Паскаль”),
Одним із найкращих романів циклу “Ругон-Маккари”, написаних на засадах експериментального методу, став роман “Жерміналь”. У цьому творі Золя проаналізував найважливішу соціально-історичну суперечність національного життя Франції кінця XIX ст., що її сам письменник позначив як боротьбу “праці та капіталу”. “Жерміналь” – грандіозна фреска, яка складалася з найдетальніших, імпресіоністичних за манерою описів шахтарського побуту та праці, що чергувалися з розлогими символічними картинами.
Значний вплив на письменника справили події франко-прусської війни і Паризької Комуни (роман “Розгром”, поема “Осада вітряка”). Золя не прийняв Паризьку Комуну, хоча кривавий терор версальців викликав різкий осуд письменника.
1898 року митець написав листа президенту республіки Ф. Фору “Я звинувачую” – свідчення мужності Золя, правди і справедливості, і ненависті до ворогів, мілітаристів і клерикалів. Прозаїка переслідували. Щоб запобігти ув’язненню, він був змушений на рік залишити Францію.
Творча і суспільна діяльність Золя раптово обірвалася: він помер у ніч на 29 жовтня 1902 року у своїй паризькій квартирі від отруєння чадним газом за досі нез’ясованих обставин. У своїй надгробній промові А. Франс назвав Золя “етапом у свідомості людства”. У 1908 р. тіло письменника було перенесене в Пантеон.
3. Тематичне розмаїття романів Е. Золя: “Нана”, “Черево Парижа”, “Пастка”
Творчість Золя справила величезний вплив на розвиток натуралізму та реалізму в усьому світі. Еміль Золя започаткував у літературі філософську концептуальність і публіцистичність, він розробив прийом монтажу в романі замість традиційного для класичного реалістичного роману драматичного розвитку дії. Письменник створив новий тип роману, в центрі якого нерідко опинився “економічний організм” – ринок у “Череві Парижа”.
Уже в перших романах натураліста проступала одна з характерних рис його стилю – поєднання деталізованого опису з образом-символом, у якому був сконцентрований головний зміст картини. Такими, скажімо, були описи зимового саду в помешканні Саккара (“Здобич”) і картина центрального ринку в “Череві Парижа”.
У романі “Черево Парижа” показано шлях до влади пройдисвіта та авантюриста на кшталт Ежена Ругона, змальовано те живильне середовище, що стало опорою для нового режиму – дрібна торгова буржуазія, котра вхопила свою частку здобичі від милостей імперії, усі ці “гладкі”, самовдоволені міщани (родина Кеню).
Але за яскравим фасадом Другої імперії Золя побачив нещастя і знедоленість нижчих прошарків суспільства, стрімке падіння моральності та страхітливе лицемірство можновладців. Ці тривожні процеси в суспільному житті Франції він аналізував в романах кінця 70-х – поч. 80-х років (“Пастка”, “Нана”), Роман “Пастка” був першим у творчості Золя розлогим полотном із народного життя. Книга зробила письменника скандально відомим. Літературні сноби протестували, багато читачів відмовилися від передплати, і все ж за рекордно короткий термін роман витримав 30 перевидань. Гостра реакція певної частини публіки читачів пояснювалася тим, що у творі вперше з такою правдивістю було показано життя французьких низів.
У романі йшлося про драму родини Купо, про її фізичну та моральну деградацію. “Від банальності інтриги мене може врятувати лише велич і правдивість зображених мною картин народного життя. Позаяк я беру дурнувату, вульгарну і брудну обстановку, я повинен надати малюнкові більшої рельєфності”, – писав Е. Золя про “Пастку”. Таким чином, письменник поставив перед собою складне завдання: продемонструвати придатність для справжнього мистецтва будь-якого матеріалу, розширити відповідно до принципів натуралістичної естетики сферу художнього.
Праля Жервеза і покрівельник Купо, працелюбні та прості люди, намагалися облаштувати своє маленьке щастя, своє скромне родинне життя. Але з Купо трапився нещасний випадок на роботі, й це позбавило його можливості працювати. Він залишився без роботи й поступово спився, дедалі частіше навідуючись в шинок під назвою “Пастка”.
Своїм романом Золя стверджував, що злидар приречений на загибель, що умови життя і праці неминуче призводили його до деградації і вимирання. Водночас романіст не забував дати й біологічну мотивацію того, що відбувалося в романі: крах Купо та Жервези пояснювався не лише соціальними, а й спадковими чинниками (Купо страждав від спадкового алкоголізму).
Еміль Золя особисто підкреслював “філософський зв’язок”, який існував між “Пасткою” і наступним його романом “Нана”. Зробивши головною героїнею роману куртизанку Нана, посиливши фізіологічний, сексуальний елемент у романі, автор хотів показати “розклад, що йде знизу, пастку, якій панівні верстви дають можливість вільно поширюватись”. Образ Нани мав символізувати всю Другу імперію, її пишну зовнішність і розбещену сутність.
Незаперечним був вплив Золя на формування італійського веризму і творчість Г. Гауптмана, Т. Манна, Дж. Голсуорсі, Т. Драйзера, А. Барбюса, Л. Арагона та ін.
Питання для самоконтролю
– Розкрийте, у чому відмінність натуралізму від реалізму.
– Е. Золя – теоретик натуралізму. Розкрийте положення його теорії.
– Хто у французькій літературі став “літературним батьком” Еміля Золя?
– Що стало поштовхом до створення письменником епопеї “Руго-Маккари”?
– Який роман Еміля Золя став найбільшим виявом теорії натуралізму?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)