Повість “Гобсек”, написану в 1830 році, можна вважати початковим зерном, з якого виростає вся гігантська “Людська комедія” Бальзака. Образ Гобсека – один з яскравих людських типів, що зустрічаються не тільки у творчості Бальзака, але й у сучасному житті. Одне з переконань Гобсека, що добре пізнав у молоді роки життя й об’їздив багато країн, полягає в тому, що “людина скрізь однакова”: скрізь іде боротьба між бідними і багатими. І в цій боротьбі “краще самому давити, ніж дозволяти, щоб тебе давили”. Через 170 років після виходу
повісті можна додати, що людина “однакова” не тільки “скрізь”, але і завжди, поки золото, гроші є “духовною сутністю суспільства”. Марнолюбне прагнення людини не відстати від інших змушує приносити в жертву “золотому ідолу” багато життєвих цінностей. Гобсек – французький лихвар, мільйонер. Син голландця і єврейки, він провів романтично бідну юність. “Зморшки його жовтуватого чола зберігали таємницю страшних випробувань, раптових жахливих подій, несподіваних удач”. Про його авантюрне життя мало хто знав. На початку повісті Гобсек з’являється перед нами у вигляді мовчазного,
обережного дідка, сухенького і непомітного. Він дає позички під відсотки людям, що потрапили у важку ситуацію. В угодах із клієнтами він чесний, але невблаганний. Лихвар нажив величезний статок – сімдесят мільйонів франків. Але він не витрачає своїх багатств. Гобсек живе в невеликій квартирі зі злидарською обстановкою, харчується дешевим супом, майже ні з ким не спілкується, крім клієнтів, ніде не буває. З усіх радощів життя він обрав одну – владу над іншими людьми, яку йому дають накопичене багатство і ремесло лихваря. “Я володію світом, а світ не має влади наді мною”, – каже він в одному зі своїх монологів. І неважливо, що світ для нього давно звузився до розмірів убогої квартири, а сам “владар” перетворився на “безстатеву істоту”, людину-векселя, на “золотого ідола”. “Чи знає він, що у світі є почуття, кохання, щастя?” – запитує Дервіль. Напевно, знає. Але цінність їх для нього зблякла в порівнянні з владою над людьми, яку дають гроші. У погоні за ними він висушив свою душу, втратив свої здібності, розчарувався в усьому, крім золота. Без сумніву, образ Гобсека має гротескний характер. Його риси: скнарість, нечутливість, пристрасть до накопичення – доведені до абсурду. Але вони не зникли зі смертю Гобсека. Ім’я бальзаківського героя стало загальним в одному ряду з Плюшкіним, Скупим лицарем. Філософію Гобсека розділяють багато людей, інші ж, без усякої “філософії”, повторюють його шлях, присвятивши своє життя накопиченню, забуваючи не тільки про близьких людей, але і про власне життя, де не залишилося місця нічому, крім грошей. Наші сучасники продовжують грати нові драматичні ролі в “Людській комедії” Бальзака. Одним досить перевершити в умінні жити свого сусіда, іншим потрібно перекроювати карти світу, убивати і грабувати, щоб задовольнити свої марнолюб-ні амбіції. І роблять вони це, як і Гобсек, з великим артистизмом. Сьогоднішнього Гобсека можна зустріти й у масці обивателя, і масці політика і дільця, і в масці жебрака в переході метро. Та й у світі нашім, як у часи Гобсека, уживаються і величезна енергія, могутній розум, смак до життя, і мертва холодність, нечутливість, жорстокість і дріб’язковість. І він усе більше стає схожим на світ Гобсека в старості.
