Народ і інтелігенція в розповідях А. П. Чехова
Будучи людиною, небайдужим до життя суспільства, А. П. Чехов активно проявляло свою цивільну позицію, втілюючи в життя багато ідей, що хвилювали інтелігенцію того часу. Він допомагає голодуючим селянам і туберкульозним хворим, їде на острів Сахалін, де тоді жили засланці каторжани, бере участь у переписі населення, будує в Мелихове й околицях школи й лікарні. Однак, творячи добро як людина, вона не може не міркувати про свою діяльність як письменник, і його позиція виявилася в багатьох його добутках. Він нітрохи не ідеалізує народ, але й не засуджує
Але, звичайно, положення мужиків більше важке внаслідок їхньої бідності. Свого хліба “вистачило до масленої”, старий і баба бояться, “як би хто не з’їв зайвого шматка”, пити чай щодня вважають барскою звичкою. І хворий Микола вже не радий, що зайвим ротом приїхав з Москви до батьків, і мріє про повернення, але немає грошей.
Тепер же на сорок дворів села нагромадилося більше двох тисяч рублів недоїмки. Сцена стягнення земським начальством недоїмок мимоволі викликає співчуття до селян, особливо коли в баби в Чи родині-Кильдеевых забирають самовар. Але кури й вівці, узяті на сплату боргу, передохли, поки їх тримали у волостном правлінні й перевозили з місця на місце, і мимоволі виникає традиційне питання: хто винуватий? Селяни традиційно обвинувачують у всім земство: “і в недоїмках, і в утисках, і в неврожаях, хоча жоден не знав, що значить земство”. Звідси виникають і сумніву в правильності політики держави стосовно селян, і гіркота від враження традиційного російського безладдя, і співчуття до цих неосвічених людей, нічого, крім важкої роботи, що не знали у своєму житті
Інтелігенція, що традиційно випробовує комплекс провини й співчуваючого народу, намагається йому допомогти. Але шляхи надання допомоги представляються різні. Більше розповсюджена й реальний – та сама земська діяльність
Таку героїню, захоплену цією діяльністю, Чехов малює в розповіді “Будинок з мезоніном”. Це Ліда Волчанинова, молода дівчина, зайнята пристроєм у селах шкіл і лікарень. Вона вважає за необхідне збирати допомога погорільцям, приїжджаючи до забезпечених людей з передплатним аркушем, сама вона працює вчителькою в земській школі. Лідія багата, але витрачає на себе тільки платня й пишається цим. І кульмінаційним моментом у розповіді є її суперечка з художником, що доглядає за неї молодшою сестрою
Той переконаний, що школи й лікарні не вирішують проблеми: “народ обплутаний ланцюгом великої”, і земство не знімає з його цього ланцюга, а лише “додає нові ланки”. Поки народ живе в умовах важкої праці, бруду й хвороб, “гірше тварин – тільки заради шматка хліба”, йому ніколи “про душ подумати”. У таких умовах неможливо виховати вільну особистість, а для плати за школи й ліки вони повинні ще “сильніше гнути спину”. Художник висловлює високі ідеї про те, що потрібно “звільнити людей від важкої фізичної праці”, зняти з них ярмо й дати можливість виявити свої духовні здатності
Але його ідеї утопичны, тому що поділити на всіх працю сільських жителів не погодяться ті, хто живе праздно. Люди не відмовляться від звичного способу життя. Усунути “причину хвороби”, як неї розуміє художник, неможливо в існуючому суспільстві. І слова Ліди про те, що “минулого тижня вмерла від пологів Ганна, а якби поблизу був медичний пункт, то вона залишилася б жива”, здаються більше вагомим аргументом її правоти
Так що ж більше коштовно? Життя однієї конкретної людини або абстрактні ідеї про благо людства? Спірно затверджувати, що саме, але близьким померлої жінки її життя важливіше й потрібніше загальних фраз. Чехів не вважає Ліду ідеалом
У її діяльності багато бездушшя, формалізму – це видно хоча б з того, як сухо й безпристрасно диктує вона уривок байки селянській дівчинці, як стурбована вона тим, щоб на виборах “прокотити” Балагина, що забрали у свої руки весь повіт. Але не можна розвінчувати “теорію малих справ”, поки вона приносить користь конкретним людям, поки вона дійсно комусь допомагає. Полеміка із ще однієї модної в той час теорією звучить у повісті Чехова “Моє життя”. Її герой, Мисаил Полознев, син шановного в місті людини, не може знайти себе в якій-небудь діяльності, на якій-небудь службі
Сповідаючи толстовські ідеї “опрощення”, він іде в артіль робітників-малярів. Показово, як у місті поставилися до зміни Мисаилом свого соціального статусу, як нехтують фізичну працю “вершки суспільства”. Лише одна людина, інженер Діл-Жиков, пишається тим, що колись працював простим помічником машиніста на паровозі, здобував трудові навички в Бельгії, починаючи з низів. Але тепер він так багатий, що може собі дозволити ігнорувати думку суспільства. Його дочка Маша розділяє ідеї Мисаила й, ставши його дружиною, готова допомагати мужикам, будувати для них школу
Але, виявляється, знайти взаєморозуміння з ними сутужніше, ніж це представлялося спочатку. Школа побудована, але взаємини не зложилися: селяни не довіряють “панам” – це закономірний підсумок вікового протистояння “панів” і народу. І хоча кріпосного права давно ні, недовіра й прагнення обдурити хазяїв залишилися. Безодня розділяє народ і інтелігенцію, отчого й відбулося розчарування Маші спочатку в ідеях Мисаила, а потім і в нього любові
Маша їде, а герой залишається незрозумілим і самотнім, але так само зайнятим у глибині душі своєї пошуками сполучної ідеї, вищого змісту свого існування. Йому довелося багато чого пережити: ганьба сестри, викликана її зв’язком з доктором Благово, її смерть, бідність, турботу про дитину, що залишилася, але, зрештою, він домігся поваги в місті своєю роботою: організацією справи, якістю виконання замовлень. Тільки тепер перестали згадувати про його дворянське походження й уважати його паршивою вівцею в череді. Однак внутрішні моральні пошуки героя не закінчені, немає рішення, яке можна було б уважати абсолютною істиною. Звичайно, це позиція автора, що бачить сенс людського існування в праці, в у праці, що піднімає людини духовно, що робить його вільною особистістю
(1 votes, average: 5.00 out of 5)