Найбільше свято року – Великдень
Великдень – найбільш шановане християнське свято. Донедавна його не відзначали привселюдно. Це робили тільки глибоко віруючі люди, переважно старшого віку. Але ніякі режими не могли заборонити й викорінити давню українську традицію – пекти паски, робити крашанки й писанки й поважати віру, звертатися з надіями й проханнями до Бога. Зараз ті часи пройшли. Паску святкують на державному рівні. Правда, поважають більше зовнішню сторону цієї дати – неробочий день, можливість поласувати печен і смаженим, поїсти паски, подивитися гарні й величні
Не співають уже дівчини своїх пісень на лугах і не водять хороводи, не граються діти крашанками, але пошана до Великодня зростає з кожним роком, і є надія, що відродяться не тільки традиції й обряди, але й давня віра й духовність
Великдень – одне з найбільших християнських свят, до якого готовили обрядову їжу: паски й крашанки. Існує Легенда
Тривалий час традиції відзначати Масницю, готуватися до Великого поста були в забутті. Дотримувалися їх лише віруючі люди, здебільшого похилого віку. Зараз ці звичаї потроху відроджуються. Люди зрозуміли: не можна зневажати звичаями предків, тим більше, що містять вони в собі віковічний досвід і глибокий зміст, спрямований на виховання кращих людських якостей
Взяти хоча б вечірниця. Дівчини намагалися працювати добре, адже соромно бути недотепної, неспритної перед іншими, особливо перед хлопцями. Молодь училася спілкуватися, знайомити ближче між собою, але до витівок, дурниці або легковажному поводженню ніколи не доходило, тому що існували суворі закони народної моралі. Коли хтось із хлопців або дівчин допускав вільність у поводженні, його суворо засуджували, не приймали в компанію. Таким чином, українська вечірниця були не тільки формою розваги молоді, а й школою виховання, засвоєння правил спілкування й поводження. Там же часто обирався майбутній шлюб. Зараз, на жаль, вечірниці вже не влаштовують. І відносини між хлопцями й дівчинами вже так суворо не регламентуються. Навіть негідне поводження не завжди засуджується. Це чомусь уважається особистою справою кожного, хоча, напевно, хтось від цього страждає
Думаю, що кращі традиції нашого народу треба пропагувати й відроджувати, щоб підняти рівень духовності нашого суспільства