Національна ідея в повісті Івана Нечуя-Левицького “Хмари”

Творча діяльність Івана Нечуя-Левицького знаменувала розширення тематичних границь, проблематики й збагачення жанрів і образних засобів української художньої літератури. Він звертав увагу на необхідність змалювати у всій повноті народне життя, показати характерні типи, побут, звичаї, взаємини різних станів тодішньої України. У межах власної накресленої творчої програми Нечуй-Левицький створив велику кількість колоритних образів, серед яких і представники української інтелігенції

У пошуках рушійної сили письменник неодноразово

звертався до освічених кіл, до української інтелігенції. Різноманітні типи людей цієї суспільної групи, їхні ідейні прагнення, суперечки виникають у повістях ” Хмари “, “Над Чорним морем”, а також у добутках інших прозаїчних жанрів “Навіжена”, “Неоднаковими тропами”, “Гастролі”, “На гастролях у Микитянах”, “Дивні похорони”.

У повісті “Хмари” И. Нечуй-Левицький зобразив представників двох поколінь української інтелігенції другої половини XIX ст. – Дашковича й Воздвиженського, однаково далеких від проблем простої людини.

Життя української інтелігенції показана на

тлі характерних явищ кризи, феодально-кріпосницьких відносин і початкового розвитку буржуазних часів, коли активно формувалися нації, гостро поставав питання національної культури. Порівняно з попередніми добутками в повісті у великій мері показується прагнення письменника розглядати суспільні відносини й конфлікти в сугубо національному, а не в соціальному аспекті. Так, антиподом освічених і чималих українців Дашкевича й Радюка виникає виходець із Тули, кар’єрист, ненависник української мови. Водвиженський, також – пихата салонна дама, виразниця шовіністичних подань столичних дворянсько-поміщицьких кіл, француженка по походженню, удова генерала-німця, який було довірено калічити душі підростаючого покоління українців в інституті шляхетних дівчин, мадам Турман і вже доморослий моральний покруч, кар’єрист Кованько.

Носії української ідеї – Дашкович і Радюк душею уболівають за долею України. Однак, погляди головних героїв “Хмар” виявляються в дискусіях, у їхніх просторих самороздумах – практичної ж реалізації задумів, наприклад, Радюка в добутку не показано. Більш того, герой – ентузіаст, злякавшись осуду місцевих панів і панночок, негайно виїжджає на Кавказ. Не логічним здається такий учинок патріота Радюка, але лише тоді, коли розглядати його вчинок поза тодішньою історичною епохою й політичною ситуацією в Україні. Тоді карали за українське слово, за українську книжку, за все українське. Життєва перспектива для Радюка – носія української ідеї – намечалась дуже сумна – висновок або посилання, коли б він залишався й далі в Києві. Звичайно ці факти перебувають поза змістом повести, можливо, через цензурні вимоги, але до такого висновку приводить тодішня історична дійсність. З іншої сторони ми не можемо відкидати факту суперечливого відношення автора до свого героя: він те любується ним, то іронізує над ним, виявляючи недостатність його програми. Звідси можна зробити висновок, що письменник відчував пропасти між мріями Радюка й реальним станом селянства. Символічний сон-бачення старого професори, що був “народолюбца” Дашковича підводить читача до думки, що в денаціоналізації інтелігенції винні не тільки “чорні хмари”, “мутне море”, а її власна безпорадність.

Отож, герої письменника нерідко виступають скривдженими й винними разом з тим. Характерно, що й сам Нечуй-Левицький коректує судження переляканих обивателів про революційність учинків Радюка з товаришами. “Вишиті сорочки й смушкові шапки злякали місцевих бюрократів. Вони під тієї національної Покривкою бачили щось страшне…”. Здається, що дехто з літературознавців безпідставно приписує Радюкову риси революційної молоді. Щирий у своїх симпатіях, він у практичній діяльності залишається здебільшого, як і герої повістей О. Кониського, лицарем фрази, а не справи. Будучи добре обізнаним із кружком ліберальної київської молоді 60- х років XIX ст. письменник в основних рисах передав настрою, відобразив об’єктивно не тільки її пориви, а й слабке розуміння суспільних процесів, життєву незагартованість.

Тодішній український читач не звик до таких серйозних добутків про інтелігенцію. Масове чтиво, що складалося тоді із французьких любовних романів, що завжди було популярніше, ніж серйозна, ідейна, інтелектуальна Література. Повість “Хмари” стала для української прози явищем, що породило ряд так званих “ідеологічних” прозаїчних добутків. О. Кониський, Б. Грінченко, Панас Мирний стали гідними продовжувачами літературних починань И. Нечуя-Левицького

Повісь “Хмари” И. С. Нечуя-Левицького стала колискою українського народницького роману


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Національна ідея в повісті Івана Нечуя-Левицького “Хмари”

Categories: Нові твори

Links