На ножах (скорочено)

У повітове місто повертається Іосаф Платонович Вісленев, засуджений у минулому за політичній справі. Його зустрічають сестра Лариса, колишня наречена Олександра Іванівна, згодом несподівано вийшла заміж за генерала Сінтяніна, про який йде “жахлива слава”. Серед зустрічаючих також майор Форов, що оголошує, що ніколи не одружувався б ні на кого, крім своєї “розумної дури” Катерини Астафьевни. Незадовго до приїзду брата Ларисі робить пропозицію “іспанський дворянин” поміщик Подозеров. Вісленев приїжджає з Павлом Горданова.

На

вечорі у Бахарєвих Горданов оголошує себе противником вихваляння жіночого розуму і емансипації, а після зустрічається з колишньою коханкою Глафірою Акатова, що вийшла заміж за багатія Бодростіна, щоб допомагати грошима “спільній справі”, але всіх перехитрити Глафіра вимагає у “каторжною совісті” Горданова вбивства її “зажівшегося” чоловіка. Вночі Вісленев розкриває портфель з грошима, який передає йому на зберігання Горданов, але бачить в саду жіночу фігуру в зеленій сукні. На ранок Вісленев намагається з’ясувати, кому належить прівідевшееся йому зелену сукню, і, не знайшовши господині, їде до Форов. Форов зустрічає генеральшу з падчеркою Вірою, що виїжджають на хутір, і дізнається, що вночі Віра з криком “Кров!” вказала на вісленевскій флігель. Вісленев знайомиться зі священиком Еван-гелом Минервин, який писав у минулому статті, і пов’язується з ним і Форов на риболовлю.

Вони міркують про сутність християнства, але Вісленев ні барона фон Фейєрбаха, ні Ренана, ні Златоуста не читав і заявляє перевагу користі над знаннями. Він зізнається, що не любить Росії, де “ні природи, ні людей”. Після вибуху грози подорожні зустрічають старого Бодростіна, який відвозить Вісленева в гості, залишаючи Форов вважати Іосафа “межеумком”. Глафіра Василівна отримує лист від Подозерова, прочитавши яке робить висновок, що той “біжить її”. Генріх Ропшин, “нескверний і неблазний” молода людина, приносить їй інший лист, Глафіра читає і, оголошуючи себе бідною, непритомніє. Оповідач “відкочовує” до Петербурга, де в оцті “сорока розбійників” обираються в світ нові “межеумкі”. Горданов – син московської циганки і старшого брата Михайла Бодростіна – швидко розуміє, що з “марення” молодих людей можна отримати багато користі. Він проголошує серед товаришів “іезутізм”, що змінився “нігілізмом”. Проти останнього повстають “старовіри” на чолі з Ганною Скокова на прізвисько Ванскок, і Горданов пояснює нове вчення “дарвінізмом”: “ковтай інших, щоб тебе не проковтнули”. Ванскок, яку, на думку Форов, не псують її переконання, експериментує, але їй не вдається навіть задушити кішку.

Подібно Акатова, багато дівчат з “нових”, як полька Казимира або Ципрі-Кіпрі, виходять заміж за багатіїв, обкрадають їх і влаштовують особисту долю. Повернувшись до Петербурга після трирічної відсутності, Горданов дізнається від Ванскок, що дрібний газетяр Тихон Кішенскій сильно розбагатів, отримавши гроші, вкрадені його коханкою Аліною Фігурін у батька. Ванскок підказує Горданова теорію “свіжих ран”, які не можна чіпати. Вісленев займається “тривалим кривлянням”, тобто пише статті, що будуються на брехні і пересмикувань, але Ванскок приносить йому “польські листування”, передані Горданова для можливої статті. До нього заходить “дрімучий семінарист” сусід меридіанів і пропонує за певну мзду одружитися з княжої фаворитки, але ображений Вісленев йому відмовляє. Горданов між тим вирушає до Кішенскому і пропонує йому “купити” чоловіка для Аліни і батька для їхніх дітей. Поторгувавшись, вони змовляються і тільки потім дізнаються, що проданий був Вісленев. Горданов просить працює в поліції Кішенского ненадовго заарештувати Горданова і передає йому копію вісленевского “польського” твори.

Ванскок, Вісленева і Горданова обшукують, і Горданов говорить Вісленеву, що передав його твір на зберігання Кішенскому. Вісленева садять у в’язницю, і Аліна під страхом видачі статті змушує його одружитися. Весілля нагадує картину “Нерівний шлюб”, тільки навпаки. Вісленев потрапляє “на панщину”: записує всіх дітей на своє ім’я, а в кінці року йому представляють рахунок на кілька тисяч. Ця цифра з кожним роком повинна збільшуватися, і не хоче ростити борг Горданов намагається збунтуватися, скаржачись на долю. Горданов пробує домовитися з Кішенскім, а сам мріє про таємниче і грандіозному плані. Але Кішенскій з Аліною виробляють “штуку” і спалюють квартиру, де зберігаються документи Горданова, що займається на пару з Аліною лихварством. Залишившись без грошей, він отримує від Бодростіной виклик і їде разом з Вісленевим. У листі до старого друга, брата Глафіри Грегуару, Подозеров описує Горданова і Вісленева, через які його оголошують неблагонадійним і “небезпечним” людиною. Вісленев відбирає у сестри подаровану їй раніше половину маєтку, Горданов обманює своїх мужиків і звинувачує Форов і батька Євангеліє в підбурюванні. Глафіра бачить привид Бодростіна в розрізаному кірасирському мундирі. Кішенскій строчить статті у звинувачення Подозерова, а Ванскок пише замітку про крадіжку Подозеровим гордановскіх грошей.

У цей час в губернії Лариса переїжджає жити до Бодростіной, яка вважає її “пустушкою”, але заохочує залицяння за дівчиною зі сторони всерйоз зацікавився нею Горданова, Форов злиться на Ларису, а генеральша вмовляє Подозерова боротися за свою любов і домагатися почуттів Лариси. Віра радісно хрестить їх і зводить. Бодростін перестає довіряти дружині, і та приручає Іосафа, а Горданова вживають всіх у місті. За допомогою Ропшіна Бодростіна підміняє заповіт, яке чоловік везе до Петербурга. До Глафірі приїжджає поміщик Водоп’янов або “божевільний бедуїн”, який розповідає таємничу історію про студента Спиридонова, що нагадує деякі відомості з життя матері Подозерова. Подозеров передає Глафірі лист, з якого вона дізнається, що Бодростіна заманив у свої тенета Кішенскій з компанією і намагається його розорити. Подозеров застає Горданова, що намагається поцілувати Ларису, і викликає його на дуель. Але Лариса оголошує, що минуле “поховано”, хоч він залишається її другом. Перед дуеллю Подозеров отримує благословення від Олександри Іванівни, а Горданов приходить вночі до Лариси, і їхні обійми зауважує Форов.

Олександра Іванівна пише сповідь, що розповідає, що вона вийшла заміж для того, щоб врятувати невинних людей, яких Вісленев – “безнатурний” людина – спричинив за собою після арешту. Там же вона згадує про випадок, коли генерал хотів її застрелити, але Віра не дала цій здійснитися. Сінтяніна зізнається, що любить Подозерова, а Вісленева, проміняв її на “свободу”, тільки шкодує. Покійна дружина Сінтяніна Флора, мати Віри, сходить з портрета і дарує генеральші кільце. На наступний ранок Форов розповідає, що Подозеров важко поранений, а з генералом, який отримав звістку про відставку через донос Горданова на Форов і батька Євангеліє, стався удар. За словами заарештованого, дуель виявилася “вбивством”: Горданов стріляв раніше ніж треба, а коли тікав з місця злочину, Форов прострелив йому п’яту. Бодростіна відправляє Горданова, як і раніше впевненого у вседозволеності, до Петербурга, караючи остаточно заманити чоловіка в мережі шахраїв. Сінтяніна, Форов і Ліза не відходять від Подозерова, але, коли його будинку загрожує пожежа, Лариса забирає хворого до себе, не допускає до нього генеральшу, просить захисту і схиляє до одруження. Вісленев втікає з міста в невідомому напрямі, Горданов, зам’яти скандал, їде до Петербурга. По дорозі він зустрічається в Москві з Глафірою, демонструє своє “першість і панування”. Вона вказує йому поглянути на образ, але Горданов бачить зелену сукню. Глафіра оголошує цю сукню, в яке одягнена Флора на портреті, “совістю”, і з нею трапляється нервовий припадок. Отримавши від Бодростіной вказівку звести Михайла Андрійовича з полькою Казимирою і представити його батьком її дитини, Горданов їде до Петербурга. Глафіра зустрічається з Вісленевим і відправляється до Парижа, де відвідує спіритичні сеанси і видає Іосафа Платоновича за медіума.