Музика поеми Михайла Лєрмонтова “Мцирі”
Коли дивишся на далекі льодяні вершини Кавказьких гір, здається, що вони сяють у промінні сонця. Як мені сподобались твої гори, Кавказе! Твої бурі, твої громи в горах! На пологому схилі самотнє дерево, вітром, дощем схилене, таємничі міжгір’я, де шумить гірська ріка. Усе так прекрасно в цьому краю! Ось старий, напіврозвалений монастир… І згадується поема М. Ю. Лєрмонтова “Мцирі”. А в серці починає звучати музика. Серйозна, сумна музика у виконанні симфонічного оркестру. Красива мелодія-розповідь про гірські вершини, міжгір’я, Арагву,
Немного лет тому назад,
Там, где, сливаяся, шумят,
Обнявшись, будто две сестры,
Струи Арагвы и Куры,
Был монастырь.
Та час від часу у цьому чудовому музичному багатоголоссі звучать трагічні ноти. Вони звучать все частіше й частіше, і ось сумний, сповнений почуттям глибокої печалі голос флейти продовжує розповідь:
Я вырос в сумрачных стенах
Душой – дитя, судьбой – монах.
Я никому не мог сказать
Священных слов “отец” и “мать”.
Серце стискається від почуття самотності й невимовної туги.
Та раптом розкотисті акорди рояля розривають цю сумну мелодію флейти. Ударив грім, сяйнули блискавки! Вони освітили темряву, порушили тишу ночі. І враз виникли фантастичні обриси гір, а на їхньому тлі струнка постать юнака, який, простягнувши руки назустріч блискавкам, здавалось, вітає громи, вітри, гори.
О, я как брат
Обняться с бурей был бы рад!
Глазами тучи я следил,
Рукою молнии ловил…
Мені хочеться саме тут, на цих акордах зупинити музику. Бо далі… Далі буде багато мелодій-подій. А останньою буде мелодія смерті. Смерть юнака, який так і не зміг вирватись на волю, у казковий світ рідних гір. Та я не можу примиритись із таким кінцем, бо сприймаю Мцирі вічно живим і вільним, як вічно живі і вільні Кавказькі гори, громи, блискавки і музика.