Мої враження від роману Власа Санчука “Марія”
Письменник-реаліст, аналітик неспокійної, навіть апокаліптичної доби, Улас Самчук створив широку панораму життя українців у XX столітті. Він у традиційній оповідній манері спромігся наиправдивіше з усіх прозаїків, що писали про українське село, показати життя, побут, працю, боротьбу селянства, його внутрішній духовний світ. Особливо показовим у цьому плані є його роман-хроніка “Марія”. Коли писався цей твір – у 1932-1933-ті роки – в Україні лютував голод, штучно створений з метою винищення селянства, тих господарів, котрі годували народ,
Чому більшовики тоді перемогли? Мабуть, тому, що вони пообіцяли селянській Україні найголовніше: землю, мир, свободу. Борючись за землю, за своє право працювати на ній, український хлібороб, чесний трудівник, не розумів, що вільна праця вільної людини можлива лише у незалежній державі. Працьовитий, старанний, але темний і затурканий селянин лишився сам на сам зі злом, яке прийшло до нього у вигляді кіннотників з піснею “Ех, Україно, да хлебо-родная…”, комнезамів та колгоспів. Про власну і справедливу державу та громадянські права він нічого не знав. А “настояща селянська власть”, окрім горя та розчарувань, нічого їм не принесла. Тому протягом читання роману мене не полишало почуття болю та суму. Добрі, чесні, працьовиті, духовно багаті люди, які все життя тяжко працювали, складаючи копійку до копійки, доглядаючи за своїм полем, як за немовлям, які вміли ростити врожаї, будувати, кохати, мусили вмирати з голоду на своїй же землі. Я щиро співчуваю тим людям, життя яких було понівечено. Небагатьом пощастило вижити у ті страшні часи: майже вся Україна перетворилася на скорботний цвинтар. Гине від голоду головна героїня роману – Марія, гине весь її рід. І ця смерть весняної пори сприймається як попередження і засторога для українців: щоб не втратити свою батьківщину, слід зробити все, щоб таке лихо ніколи не повторилося.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)