Мої роздуми над долею Роксолани (за романом “Роксолана”)
З-під пера Павла Загребельного вийшло багато творів, та саме романи займають найпомітніше місце в його творчості. Роман “Роксолана” – історія життя простої української жінки, яку в ранній юності розлучили з рідною землею, але на чужині вона спромоглася досягти такого високого становища, якого ніколи не досягала жодна жінка за всю історію існування могутньої Османської імперії.
Настя Лісовська, дочка священника, “мала в своїй крові батькову несамовитість і материн легкий норов”. Батько подбав про те, щоб дочка отримала гарну
Опинившись у султанському гаремі, Настя тяжко страждала. Але ховала свої страждання за веселим сміхом, за що отримала ім’я Хуррем – радісна. Коли султан Сулейман познайомився з нею, він оцінив її винахідливість, кмітливість і мужність душі.
Маючи гострий розум, постійно поповнюючи свою освіту новими знаннями, Роксолана досягла
Оточена розкошами й почестями, Роксолана все одно не була щасливою. Постійна туга за втраченою Батьківщиною, глибока рана після загибелі батьків робили всемогутню султаншу нещасною. “…І не знайдеш винних, нікому не поскаржишся, не заплачеш ні перед ким”.
Час зробив Роксолану безсмертною. Нам, українцям, слід пишатися тим, що вона – одна з нас. Відома на весь світ, нескорена русиночка з золотою косою…