“Моє ставлення до образу Роксоляни” за романом О. Назарука “Роксоляна”
XVII століття було досить складним і суперечливим часом для українського народу. У цей період відбувалося багато трагічних подій, які тісно перепліталися з трагічною долею окремих людей. У той час деякі райони Західної України знаходилися під владою Речі Посполитою і були майже незахищені від варварських набігів татар, а з часом і турків. Дуже багато українських дівчат після цих набігів попадали у вічний полон. Лише одиницям вдавалося улаштувати своє життя, вийти заміж за мусульманських можновладців і відносно добре дожити до кінця своїх днів.
Тим більше незвичайною здається історія української
Звичайно, що як і в будь-якому іншому художньому творі образ Роксоляни із однойменного роману О. Назарука поєднує і реальні історичні факти, і вигадку автора. Але навіть відкинувши прибільшення і вигадку з впевненістю можна сказати, що ця жінка – надзвичайна, вона втілила в собі найкращі риси українських жінок. Я вважаю, що найважливішим у цьому творі є те, що автор досить яскраво відтворив неоднозначність образу Роксоляни. Бо до влади її привело не тільки кохання і розум, але й і підступність разом з хитрістю. Та у будь-якому випадку ми не маємо ніякого права засуджувати цю незвичайну жінку, якій вдалося зробити не тільки багато зла, але й набагато більше добра. Та і невідомо, як би ми повели себе в такій складній життєвій ситуації. Чи могла Роксоляна в умовах середньовічного мусульманського світу чинити по-іншому? Можливо, вона просто намагалася вижити і захистити своїх дітей…
Надзвичайний природний розум Роксоляни і привабливість її духовного світу допомогли їй на все життя підкорити серце могутнього Сулеймана. Для нього вона стала не лише дружиною, а й коханою жінкою, матір’ю його дітей і мудрим порадником у важливих державних справах. Та Роксоляна не обмежувалася порадами, вона й сама діяла на благо інших і під час військових походів свого чоловіка самостійно керувала Османською імперією.
Саме такою була найвидатніша жінка XVII століття, впливовіша особа тогочасного мусульманського світу. За походженням вона була українкою, і до кінця життя у своєму серці вона несла пам’ять про рідну землю і свій народ. У образі Роксолани гармонійно поєдналися ніжність і мужність, доброта і жорстокість, любов і ненависть, державний розум і дрібна підступність з марнославством. Можливо, саме цим і приваблює мене та більшість читачів ця непересічна жінка.
У будь-якому випадку Анастасія Лісовська або Роксоляна заслуговує на пошану і пам’ять нащадків, адже її життя є яскравим прикладом того, як в умовах невідомого ворожого світу людина змогла не тільки не втратити оптимізму, але й досягти певних висот. Напевно, хтось скаже, що це лише везіння. Можливо це і так, але все ж таки треба пам’ятати про те, скільки зусиль доклала Анастасія щоб здобути освіту, яку вона виявила кмітливість у розмовах з мусульманськими мудрецями, скільки сміливості показала жінка перед підданими султана, йдучи до його палат і скільки патріотизму виявила Роксоляна, відстоюючи своє право на віру. Життя Роксоляни для мене є прикладом достойного життя і найвеличніших людських прагнень – прагнень до самовираження і свободи особистості.