Творчість Анни Ахматової припадає на дві великі епохи. Поетеса народилася в сім’ї морського офіцера, училася в гімназії в Царському Селі, жила в Петербурзі, літо проводила в Криму. Але вона не була рафінована гімназистка. Пізніше, згадуючи роки навчання, писала, що спочатку училася погано, потім краще, але завжди неохоче. Та це не завадило їй отримати гарну освіту, вивчити декілька мов. У дитинстві вона була неслухняною, “дикою дівчинкою”, завжди ходила босою, безстрашно кидалася з човна в море, багато плавала, не боялася високих хвиль,
засмагала під сонцем так, що по декілька разів сходила шкіра. Та, можливо, саме свіже повітря Криму, морська вода, рух і вберегли дівчинку від страшної хвороби – туберкульозу,, на який хворіли чотири сестри Анни. Поступово Анна перетворилася на чарівну дівчинку: висока, струнка, з чудовою фігурою, чорним, дуже довгим і густим волоссям. її великі світлі очі дивно виділялися на тлі темних брів і довгих вій. Юний Микола Гумільов закохався в Анну з першого погляду. Тоді вона здавалася русачкою, і їй присвятив поет вірш “Русалка”. Анна Ахматова не змогла встояти перед коханням поета, і, хоча її почуття до Гумільова
не було сильним, дала згоду на одруження. їхнє подружнє життя було нещасливим і недовгим. Анна не могла більше залишатися разом з чоловіком, але залишилася на все життя вірною йому після розстрілу Гумільова. Нещасливе подружнє життя, мрії про велике кохання відбилися на творчості поетеси. Вона написала багато різних творів, у яких від першої особи звучать нисповідальні мотиви, але у її доробку можна знайти й невеликі за обсягам сюжетно завершені балади. Мені дуже подобається балада “Сіроокий король”. Це маленька трагедія, яку при бажанні можна було б розгорнути в цілий шекспірівський спектакль. Коли в дитинстві мама прочитала цей твір, мене захопив казковий сюжет. Мені до сліз було жаль молодого короля. Пізніше прийшло інше розуміння цієї балади, розкрилося те, про що промовчала авторка. Таємницю народження дівчинки відкривають сірі очі, у які заглянула мати дитини. Тепер зрозуміло, чому таким підкреслено спокійним був чоловік цієї жінки – смерть сіроокого короля на його совісті. Життя Анни Ахматової було трагічним. Після революції 1917 року вона могла виїхати в теплу ситу Європу, але вони з Миколою Гумільовим прийняли рішення залишитися у нехай закривавленій і розореній, але рідній Росії. Мені був голос. Він утішний, Позвав мене: “Іди сюди, Покинь свій край глухий і грішний. Покинь Росію назавжди. Я кров із рук твоїх відмию. Із серця вийму чорний ерам, Я новим іменем покрию Сліди образ і давніх ран”. Аде спокійна і холодна, Руками я замкнула слух, Щоб жодним словом тим підлотним Не осквернився скорбний дух. У 1920 році заарештували і розстріляли Миколу Гумільова. Анна важко перенесла смерть близької їй людини. А в 30-ті роки розпочалися гоніння і для самої поетеси. Та мужня жінка вистояла, все перенесла і вже у наш час повернулася до читача своїми чудовими творами.
