Мотиви лірики Лесі Українки
Тема любові до України та вірного служіння їй. (У віршах із циклу “Сім струн” змальовано безмежне почуття любові до України. У них чується непохитна віра у кращу долю Вітчизни. Із певним сумом описано роздуми матері, яка впевнена, що треба гартувати волелюбний дух у своїх дітях, аби вони не хилилися, не корилися тяжкій долі, а виростали справжніми людьми. Утвердження художнього слова як зброї у боротьбі. (Леся Українка гартувала своє поетичне слово, була переконана в доцільності своєї письменницької праці. Вона сподівалася, що її слово може
Мотиви молодості й Кохання. У циклі “Мелодії” представлено інтимну лірику. “Сни щасливі” народжуються у поезії “Знов весна, і знов надії…”. Світлий мотив поступово росте й набирає сили у віршах “Стояла я і слухала весну”, “Дивлюсь я на яснії зорі”. В основі вірша “Напис в руїні” – факт з історії єгипетського народу, хоча з підтексту твору зрозуміло, що в ньому йдеться про Україну. Саме слово “руїна” асоціюється з історичним періодом у житті України – Великою Руїною, а напис фараона – з пам’ятними знаками Катерини II, Петра І. Поетеса підводить читача до думки, що культура народу належить рідній нації та світові, але аж ніяк не загарбникам і тиранам.
Інтернаціональні мотиви у Творчості поетеси. У “Кримських спогадах” Леся Українка порівнювала Крим із розбитим безталанним човном. Вона журилася, що татари живуть у країні, де править неволя. Поетеса мріяла, щоб розбурхане море народного гніву очистило від поневолювачів нещасну країну.) Вершини світової поезії. (У творах Леся Українка порушувала надзвичайно важливі філософські, історичні, політичні, етичні проблеми. У її творах були відповіді на злободенні питання тогочасної дійсності. Українське мистецтво і творчістю Лесі Українки сягнуло вершин світової поезії. Патріот, самовідданий борець, вона багато зробила для Батьківщини.
Звернення до проблеми національної історії у драматичній поемі Лесі Українки “Бояриня” Літературна доля поеми – відображення ставлення до національної ідеї. Драматична поема “Бояриня” була видана окремими виданнями 1914 року, і потім ще у 1918 та 1923 роках. Після цього аж до 1989 року її не те що не друкували, а й не згадували. Свого часу 1929 року була опублікована вступна стаття М. Драй-Хмари до поеми “Бояриня”, а відтоді навіть в академічному виданні радянських часів поеми “Бояриня” не було. Вона була заборонена, бо залишалася актуальною і викликала певні асоціації.
Поверненая до проблеми національної історії українців доби Руїни.
Мотиви національної долі народу були провідними у творчості Лесі Українки, бо вона
Була свідомою патріоткою і відчувала необхідність захисту українства, відсто
Ювання інтересів свого народу. У поемі “Бояриня” відчутні два мотиви. Ця проблема у поемі пов’язана з проблемою національної зради, яку показано через оцінку результатів Переяславської ради вже в дії у розмові між Степаном та братом Оксани Іваном, і та виправдання Степана щодо того, чому він у Москві (“На раді Переяславській мій батько, подавши слово за Москву, додержав те слово вірне”) Іван відповідає: “Та певне! Краще зрадити Вкраїну”. Мотив націоналіної пасивності цілком відображений у позиції Степана, який говорить, що батько навчав його не здіймати зброю проти брата, а насправді вже зрікся національної ідеї, перейшовши на службу до російського царя.
Мотив ностальгії виростає з неприйняття московських звичаїв і взаємин між людьми як на побутовому, так і на суспільному рівнях (одяг, принизливий “поцелуйний обряд” та інші). У Оксани зріє думка про те, що Московщина – “неволя бусурманська”, “темниця”. Адже тут їй невільно не те що жити своїм домом і своїм законом, а вона мас боятися повсякчас немилості царя. Що вже говорити про захист інтересів України! З туги за рідним краєм Оксана починає хворіти, вона тепер і на Україну не може поїхати, бо сором і за себе, і за чоловіка, що “сидів у запічку московськім” в той час, як на Україні лилася кров.
Змальовуючи історію героїв на тлі подій епохи Руїни, Леся Українка, з одного боку, вважає за потрібне подати романтично вивищений образ Оксани – патріотки України, гідної дочки не лише козацького старшини Олекси Перебійного, а й свого краю. Саме через цей образ поетеса осмислює образи Батьківщини, патріотизму, національної честі. Разом з тим Леся Українка подає цілком реалістичні картини, що змальовують достовірні деталі суспільно-політичного, громадського і побутового життя Росії XVII століття: шовінізм, великодержавний цинізм у ставленні; до інших народів, відступництво від договірних статей Переяславської ради 1654 року “Все нам в очі тією присягою тичуть… Чому ж вони самі забули Бога?”, рабське догоджання Степан визнає, що змушений “холопом Стьопкою” себе взивати та руки цілувати, як невільник…. Деталі ж побуту, змальовані у “Боярині”, нагадують описане М. Лєрмонтовим у “Пісні про купця Калашникова”.
Леся Українка досить категорично змальовує Україну як “світ веселий”, а Московщину як неволю, “темницю”. Але це протиставлення зумовлене не “войовничим націоналізмом”, у чому її звинувачували, а ображеним національним почуттям. Вона ніде не культивує національної ненависті і досить самокритично ставиться й до свого народу (“ми – паралітики з блискучими очима”). Але, осмислюючи проблеми національної історії часів Руїни, вона осмислювала одночасно й сучасну їй національно-політичну ситуацію, і її поема – крик болю до своїх національних “забудьків”, а також нагадування усьому світові про те, що нація з героїчною історією і високими морально-етичними традиціями заслуговує принаймні не на приниження своєї гідності “старшим братом”, а на шану.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)