Мораль казок Андерсена
Мораль вростає в образну систему. По зауваженню Н. А. Добролюбова, у казках Андерсена “немає й найменшого резонерства. У це-те й видно мистецтво й талант оповідача: його оповідання не мають потреби в повчальному хвостику”.
Свиня-скарбничка, повнісіньким монетами, пишається тим, що “грошей у неї по горло й вона може скупити всі іграшки”. Але от свиня впала із шафи й розбилася вщент. “Всі монети й монетки розбрелися в різні сторони. А глиняні черепки від свині-скарбнички вимели разом зі сміттям” (“Свиня-скарбничка”).
Штопальна
Зарозумілі садові квіти “чим менше пахнули, тим більше величалися”. Де вже їм помітити прижавшеюся до огорожі маленьку, скромну ромашку!
Який Переполох піднявся на пташиному дворі, коли туди затесалося “бридке каченя”! Його “клювали, штовхали й обсипали глузуваннями рішуче все – і качки й кури”. На пташиному дворі існує свій, пташиний етикет. Сама жирна й сама знатна качка іспанської породи носить на лапці червоний шматочок. “Це знак вищої відмінності, якого тільки може вдостоїтися утоку”. Вигнаний “артистократами” пташиного двору, бридке каченя попадає в “міщанське середовище” – у суспільство пана Кота й пані Курки, які “завжди говорили: “Ми й світло!” – і вважали себе половиною всього світла, притім кращою його половиною”. А потім бридке каченя, закльований і зацькований, перетворюється в білосніжного лебедя… У цій чудовій казці втримується не тільки соціальна алегорія, але й поетична сповідь самого Андерсена: оповідання про пережиті їм негодах і приниженнях