Мойсей – Іван Якович Франко
Іван Якович Франко (1856-1916 pp.)
“Мойсей”
Вершиною громадянської лірики Каменяра стала поема “Мойсей” (1905 р.). Для реалізації гостроактуальної суспільно-політичної проблеми Іван Франко обрав біблійну історію пророка Мойсея, який вивів єврейський народ з єгипетської неволі. Як і всі твори Франка, поема спроектована в сучасну авторові українську дійсність. У цьому переконує пролог до твору, безпосередньо звернений дорідного, “замученого, розбитого” народу. Тема народу, його минулого й майбутнього, історичного призначення
Поетові болять “укрита злість, облудлива покірність” перед чужинцями, які “зрадою і розбоєм” цькували українців. Разом з тим автор уславлює душевне багатство свого народу, що не прагнув загарбати чужі землі. Поет пророкує відродження України у процесі невідворотного поступу історії, вірить у те, що батьківщина засяє “у народів вольних колі”.
Поема писалася одним подихом, на великому творчому піднесенні. Цьому значною мірою сприяли тогочасні революційні події, що животворною силою наснажували думку поета.
У передмові
О Ізраїлю! Якби ти знав,
Чого в серці тім повно!
Якби знав, як люблю тебе,
Як люблю невимовно!
За жанром “Мойсей” – філософська поема, яка складається з прологу і 20 пісень (роздумів). Поштовхом до створення образу Мойсея була скульптура Мікеланджело – образ біблійного Мойсея, яку побачив І. Франко, перебуваючи в 1904 р. в Італії.
Поема розкриває глибоку віру поета в невичерпні сили народу, в те, що, попри тяжкі поневіряння, український народ матиме щасливе майбутнє. В основу поемі “Мойсей” Франко поклав біблійний сюжет. Він не переспівує біблійної історії, а використовує лише один її фрагмент: поет вперше ставить своїх героїв перед очі читачеві вже після сорока років їх блукання пустелею, у той момент, коли ізраїльтяни на чолі з Мойсеєм наблизилися до обіцяної землі в Палестині. Саме тепер Мойсей поступово втрачає авторитет: народ нарікає й бунтується, забуває про Божі заповіді та обіцянки. Датан і Авірон забороняють Мойсееві промовляти до народу, погрожуючи закидати його камінням. Пророк, втративши віру в Божий промисел, карається Богом:
А що ти усумнивсь на момент
Щодо волі моєї,
То, побачивши сю вітчину.
Сам не вступиш до неї.
Але зі смертю Мойсея не вмерли його ідеї та наміри: Єгошуа, “князь конюхів”, продовжує справу пророка і провадить ізраїльтян до обіцяної землі.
Велику увагу при розгляді твору, безперечно, привертає пролог, який, на перший погляд, має цілком віддалену сюжетну тему. Пролог був написаний після закінчення поеми, і в ньому поет закликав сучасників і потомків до духовної єдності.
І справді, у пролозі І. Франко звертається не до ізраїльського, а до українського народу. Саме пролог ясно визначає тему та ідею твору. Поет висловлює глибокий жаль з приводу того, що українському народові, роз’єднаному Австро-Угорською монархією і царською Росією, призначено було нести безмірні страждання, а також тверде переконання, що всі жертви, злигодні й муки не пройдуть марно. На думку І. Франка, визволення українського народу і возз’єднання його в єдиній вільній державі може відбутися разом із визволенням інших народів.
За характером вислову пролог поділяється на дві частини: у першій переважають риторичні запитання, які викликають сумніви в державотворчих задатках українського народу, у його гідності та честі. У другій частині сумнів долається, а замість нього з’являється віра в спроможність народу віднайти себе:
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі.
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
Таку саму структуру має і поема: ізраїльський народ сумнівається в можливості здобуття обіцяної землі, але зрештою знаходить її. Цікавою є й постать Мойсея, за ним певно добачаємо самого Франка, який, як і пророк, бере на себе відповідальність за долю народу, хоч у хвилини розпачу і піддається сумнівам:
Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом,-
Не нам тебе провадити до бою!
Отже, без прологу поема “Мойсей” сприймалась би зовсім по-іншому, пролог поглиблює зміст твору, надає йому ознак притчі-оповіді з подвійним сенсом, коли за наявним сюжетом приховується глибший, потаємний зміст.
Саме в поемі “Мойсей”, яка є вершиною в літературній спадщині Каменяра, поет осмислює історичну долю українського народу, трагічні шляхи його життя, відображає його прагнення до національної самостійності, до волі.
“Мойсей” – то залишений у спадщину “духовний заповіт” митця своєму народові. Це твір про українців і про Україну.
Поет розповідає нащадкам про історичну долю предків:
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом вкритий
Твоїм будущим душу я тривожу…
Франко усвідомлює, що народ не може довіку бути в рабстві. Поет дивується, що народ не вірить у свої сили, по-рабськи підкоряється, не має сили духу. Митець запитує: “Невже дух рабства і внутрішня пустота залишаться назавжди?” Поет стверджує віру у силу народу. Переконання його в тому, що народ не зупиниться не перед якою силою на шляху до боротьби, до революції.
З народу легковірого й некерованого він стає народом-силою, яка легко змітає зі свого шляху всі перешкоди.
Поемою “Мойсей” Іван Франко будив національну самосвідомість, піднімав з рабства народ, надихав його на боротьбу і віру.
Образи поеми
Головним героєм свого твору Іван Франко робить народ, бо ніщо не в силі спинити переможний рух народу, який і є творцем історії.
Обравши за основу біблійну легенду і, відповідно до свого задуму, змінивши її, І. Франко намалював в образі Мойсея вождя, що самовіддано служить людям, любить свій народ і присвячує себе боротьбі за його майбутнє.
На шляху до високої мети йому перешкоджають дрібні людці Авірон і Датан, які вважають за мету не великий ідеал, а мізерну особисту користь, намагаючись демагогічно схилити до цього маси. ” Лихими демонами громади” зобразив Іван Франко цих ворогів Мойсея. Вони розвінчуються поетом, бо прагнуть відвернути народ від обраного шляху, яким веде Мойсей. В образах Датана і Авірона поет викриває зрадників революційного руху, реформістів і угодовців. Словами Мойсея він картає антинародну сутність їхніх демагогічних заяв, спрямованих в дні бунту на захист спокою як “найблаженнішого стану”.
Мойсей відданий своєму народові, беззавітно любить і бореться за його визволення, але на хвилину він схибив у своїй вірі. Таким чином, поет показав, що вождь не може мати жодних сумнівів у справедливості обраного ним шляху.
У конфлікті з народом – трагедія Мойсея як пророка. Демон зневіри Азазель отруює його душу сумнівами, вириває з неї розпачливий крик: “Одурив нас Єгова!” За зневіру цю Мойсей був покараний: він помер на порозі землі своїх предків, побачив її, але не вступив на неї.
За свою зневіру зазнав жорстокого покарання. Вождь має бути цільною людиною, бути завжди зі своїм народом, вірити в його сили. Та безмежна відданість своєму народові не зникає марно.
Зневіра й хитання, роздуми і відчай Мойсея напередодні нового життя не можуть втримати його осторонь переможного руху, якого нікому не спинити,
Бо народ є творцем історії. Саме тому народ і виступає головним героєм твору. Хоч Мойсей і залишив табір, народ, щоб продовжити шлях до свободи, обирає собі нового вождя і в невдовзі досягає обіцяної пророком землі.
Смерть самотнього вигнанця – Мойсея – піднімає народ до нового походу на чолі з “князем конюхів” – Єгошуа – і продовження свого нелегкого шляху, бо щасливе майбутнє було вже близько. Цю філософську думку І. Франко розвиває у всій поемі. ?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)