Михайло Булгаков: культова постать
Дописати раніше, ніж вмерти… М. Булгаков. Михайло Булгаков народився в столиці нашої країни. Отут у Києві, на Андріївському узвозі, і тепер вирує творче життя: вздовж дороги можна побачити десятки яток з різноманітними сувенірами, картинами, вишиванками. А навпроти – будинок № 13 і сам письменик власною постаттю: біля входу в літературний музей стоїть пам’ятник Вулгакову. Тремтливо підіймаюся східцями будинку. Здається, що йду в гості до давніх знайомих.
Вулгаков був сильною особистістю. За освітою він був лікарем і прекрасно знав
Велика батьківщина жила дружно й весело. Мати займалася вихованням дітей: смороду вивчали мови, вчилися музики, а ще
Через багато випробувань пройшов майбутній письменник: після закінчення медичного – у Смоленську тьмутаракаиь; після повернення до Києва переживши зміну влади більше десяти разів; він не вірив більшовикам і приєднався до армії Денікіна, алі захворів на тиф і не зміг емігрувати до Константинополя. Це була частка. Тепер, після видужання, він працює в місцевому клубі. Отут з’являється думка про ті, щоб статі письменником. Професійним письменником.
У Москві на нього ніхто не чекав. Ні знайомих, ні друзів. Вусі сам. Непросто. Голодно й холодно. Справжня “Динволіада” – так назве свій збірник про поневіряння тієї години Вулгаков. Алі він не здається, і поступово в його життя входити, образно кажучи, квартира №50, де всі розширюється до “чорт знає як*х розмірів”, Вулгаков створює величезний світ власних персойажів, які живуть у тихнув умовах, що й письменник, при тій самій владі, що й письменник. Його персонажі відкрито можуть говорити про недоліки життя, критикувати владові, обирати власні тими для своїх творів. І це довго не могло тривати. Цькування – вісь що чекало на письменника. Алі він не здається. Його Майстер у романі “Майстер і Мар-гарита” все-таки таки слабкіший за самого письменника, бо майстер намагався втекти від життя хоча б і в божевільню, а Вулгаков до останнього боровся.
Квартира Булгакова в Москві завжди була переповнена друзями. Смороду любили приходити до нього: було весело, галасливо й розумно. Алі навіть у ті часи, коли Вулгаков був в опалі та мало хто зважувався приходити до нього в гості, він вусі одне не втрачав сили духу. Писав “у стіл”, алі писав, не здавався. Можливо, саме тому навіть Сталін не наважився запроторити Булгакова “на Соловки” і вісім разів дивився його “Зойчину квартиру”.
За сатиричним розмахом Вулгаков схожий на Гоголя. Він дуже любив свого старшого літературного вчителя, і в його щоденниках є слова: “Укрий мене, Учитель, шинеллю своєї”. Вже після смерті це прохання Булгакова здійснилося майже в прямому смислі – камінь з могили Гоголя був використаний для пам’ятника Булгакова. Можливо, щасливий збіг обставин. Скоріше – закономірність. Адже Булгаков – представник “магічного реалізму”, і ті, що для одних магія, для нього було реальністю. Навіть після смерті він довів, що мі живемо в незвичайному світі й що сильні особистості завжди перемагають. Булгаков був переконаний, що честь, духовність, людяність мають бути правилами життя. Любов і співчуття мають перемагати. Підлість і боягузтво має бути покараним. Якщо справдилося вусі, про що писав Булгаков, те, сподіваюсь, справдяться й ці вічні духовні цінності, і людство почне жити за законами добра й любові. Духовні цінності мають статі культом, так саме, як культом для нас є Булгаков
(2 votes, average: 3.00 out of 5)