Міркуючи сьогодні про Шукшина, не можна не згадати ці рядки. “Портрет” Шукшина в нашому сьогоднішнім сприйнятті дійсно змінився. Той факт, що незавершене насправді ми змушені волею обставин розглядати як завершене, заново формує в наших очах “композицію” його творчої спадщини, змушує осмислювати ті або інші його складові частини без обліку їхнього можливого розвитку. Певні труднощі це, звичайно, для нас створює. Але із труднощами цього роду літературна наука мають справу постійно, і в її розпорядженні є досить надійний старий добрий
історико-літературний метод, що пропонує вивчати творчість письменника в системі тих конкретних суспільно-літературних умов, у яких воно складалося й розвивалося. Так ми вивчаємо Пушкіна й Толстого. Так ми вивчаємо всю російську літературу. І зовсім так само дотепер вивчали творчість Василя Шукшина
Але зрозуміти письменника в контексті його часу – це лише одна сторона справи, що для абсолютної більшості читачів має значення лише досить і досить відносне. Звичайно, важливо знати біографію письменника. Важливо знати, на які питання його часу він прагнув відповісти у своїх добутках. І наскільки він
перевершував у цьому своїх попередників і сучасників. І в чому виразився його вплив па літературний процес. І т. д., і Т. и. читателю, що все це знає, добуток дасть набагато більше, ніж тому, хто нічого цього не знає. Однак людей, які “просто” читали й “просто” захоплюються “Євгенієм Онєгіним” або “Війною й миром”, завжди було більше, ніж тих, хто міг би що-небудь в історико-літературному значенні. художній твір і не розрахований на те, щоб його розуміли винятково в системі умов його часу. Воно, звичайно, народжується в цих самих умовах і до кінця може бути зрозуміло тільки в співвіднесенні з ними, але, відповівши на питання свого часу (і одержавши в наших очах відповідне пояснення), воно продовжує викликати інтерес і в наступні епохи, коли умови, його що породили, уже давним-давно забулися. “Ціль художника,- писав Лев Толстої,- не в тім, щоб незаперечно розв’язати питання, а в тім, щоб змусити любити життя в незліченних, ніколи не истощимих її проявах. Коли б мені сказали, що я можу написати роман, яким я незаперечно встановлю гадане мені вірним погляд на всі соціальні питання, я б не присвятив і двох годин праці на такий роман, але коли б мені сказали, що те, що я напишу, будуть читати теперішні діти років через 20 і будуть над ним плакати, сміятися й полюблять життя, я б присвятив йому все своє життя й всі свої сили”.
От це “полюблять життя” і робить художній твір фактом не тільки його, але й багатьох інших епох. Тому що життя, якщо вона відбита художником дійсно талановито, зберігає здатність давати людям уроки в самі різні часи. Цей момент наступає рано або пізно для кожного письменника. Такий час приходить зараз для Василя Шукшина
Найбільша з літературних змін – це, безсумнівно, те состоииие, до якому сьогодні прийшла так звана “сільська проза”. Як ні важко звикати до цієї думки, але доводиться визнати, що той майже двадцятилітній період, у продовження якого вона була найбільш значним явищем нашої літератури, закінчується або вже закінчився
