Видатний український письменник Микола Хвильовий велику увагу приділяв внутрішньому світу людини, його цікавила особистість у складних умовах, поставлена перед вибором. Можливо тому що й сам він постійно вагався між своїм революційним обов’язком і тим, що бачив у реальному житті, тобто наслідками революційної діяльності. Ці переживання, уболівання за долю народу, який потрапив під колеса історії, і призвели до трагічного пострілу, що обірвав життя талановитого письменника. У кожній новелі М. Хвильового є герой, поставлений перед вибором.
Автор розглядає всі можливі варіанти розв’язання цієї проблеми: інколи персонажі здаються і пливуть за течією, інші відстоюють свої переконання до останнього подиху, дехто навіть не помічає, що давно вже зрадив вимріяній ідеї, а ще хтось у намаганні довести свою вищість утрачає людяність. Найцікавішим з цієї точки зору є оповідання з іронічною назвою “Я (Романтика)”, безіменний герой якого розривається між виконанням революційного обов’язку і збереженням моральних принципів, які має кожна людина. Микола Хвильовий потрапив у Жорстокий світ революційного перетворення дійсності, де немає місця
любові до людини, ніжності, добра. У цьому світі панує жорстока необхідність насадити новий лад і знищити всіх непокірливих, усім розпоряджається “чорний трибунал комуни”. Та хіба ж можна без наслідків, вільно відкинути ту частину душі, яка здатна сприймати красу, жаліти й любити? Важко, навіть якщо тебе ведуть до цього рішення через злочини, насильство й убивства. Тому так різко відчуває персонаж оповідання свою провину: “…Шість на моїй совісті? Ні, це неправда. Шість сотень, шість тисяч, шість мільйонів – тьма на моїй совісті!!!” Людська душа не має ціни, тому смертний вирок одному є вироком мільйонам душ, це вирок собі, в першу чергу. Герой Намагається врятуватися від безглуздого самознищення у своєї матері, де затишно і спокійно “горить лампада перед образом Марії”, де квітне м’ята, де “ранки цвітуть перламутром і падають вранішні зорі в туман дальнього бору”, де мати завжди пожаліє свого “м’ятежного” сина. Та доводить письменник, що не можна жити із роздвоєним сумлінням. Якщо одного разу ти став на кривавий шлях винищення собі подібних, то вороття не буде, не можнабути слугою двох панів. Жорстока дійсність поглинає головного персонажа. Він усвідомлює це, коли “схопили нарешті й другий кінець” його душі – коли на Революційний суд привели рідну матір. Усвідомлюючи часто невинність “Обивательського хламу”, тобто тих, кого вони прирікали до розстрілу, чи зможе він помилувати свою неньку, чи зможе показати свою слабкість перед жорстоким доктором Тагабатом, перед тупим виконавцем волі трибуналу – дегенератом? Ні, страх перед власною загибеллю, страх виявити себе не вірним революційній ідеї перевершує синівську любов. Письменник показує нам вагання свого персонажа, що в цей час знаходиться ніби поза свідомістю: він не тямить, що робить і куди йде. Жорстокі виконавці революційної волі дають йому шанс поступитися переконаннями, уже й доктор Тагабат відступає від неминучості вироку, але вибір зроблено: мати стає жертвою на вівтарі революції. Нечуваний вчинок, страхітлива жорстокість. Та це правдива картина подій революції та громадянської війни. До вбивства матері, я вважаю, ми можемо говорити про трагізм особистості, поставленої перед вибором, але із убивством найріднішої людини особистість зникає, залишається лише звіряча сутність істоти. Микола Хвильовий вважав себе справжнім революціонером, але його вибір був іншим – краще припинити своє існування, ніж коїти злочини, прикриваючись високими ідеями революції.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)