Міфологія й міфи

Найважливішим елементом грецької культури з’явилися міфи, тобто сказання, переказу, легенди, що сходять до глибокої стародавності. Вони становлять найбагатшу скарбницю образів і сюжетів. У міфах відбилася потреба людини у творчості, у пізнанні навколишнього світу й самого себе Міфи створювалися на дуже ранній стадії розвитку грецького суспільства, у самих різних частинах європейської континентальної Греції, в Аттиці, Беотии, Фессалії, Македонії й інших областей, на островах Егейського моря, на Криті, на узбережжі Малої Азії. У цих регіонах

складалися свої місцеві цикли міфів. Пізніше вони зливалися в єдину загальгрецьку систему, у якій виявилися художній талант і релігійний світогляд древніх еллінів. Народження й смерть, зміна пір року, припливи й відливи, грози й дощі, перепади погоди, цвітіння й зів’янення рослин, поява на них плодів, ці й багато інших явищ у навколишньому світі приписувалися дії якихось фантастичних, божественних сил Ці явища стали найчастіше у вигляді конкретних, зримих образів, вони персоніфікувалися, тобто проявляли себе у вигляді живих істот.

Якщо людина не могла пояснити природне явище, тим більше його перебороти,

як, наприклад, посуху або епідемію, він приписував його дії якихось фантастичних сил Здається, що сама грецька природа визначила ту особливу багатобарвність, що пронизує міфологію: долини й гірських хребтів, що іскриться блакитне море з безліччю островів, затишні бухти, що зліпить південне сонце, вічнозелена рослинність, теплий клімат. Земля була населена казковими істотами; у горах таїлися гірські німфи – ореади, у лісах – дріади, у ріках – наяди. Але міфи не просто відбивали сміливий політ народної фантазії. У них нерідко втілювалися мудрість, спостереження над навколишнім життям, проникнення в природу людини. Це зробило грецьку міфологію частиною загальнолюдської культури.

От чому ситуації й герої міфів увійшли в наше повсякденне мовлення, втілившись у вираження й словосполучення, що стали крилатими Ми вживаємо вираження “сизифов праця”, маючи на увазі тяжкого, позбавленого змісту роботу. Походження цього поняття таке. Відповідно до міфу Сізіф, цар і засновник Коринфа, а за іншою версією батько Одиссея, славився завидною хитромудрістю й за свої шахрайства терпів покарання в пеклі. Він повинен був вкочувати на гору важкий камінь, що, досягши вершини, зривався долілиць, після чого все повторювалося спочатку.

Ми говоримо про титанічні зусилля, про гігантські розміри Титани й гіганти – величезні велетні, які боролися із самими богами. Міфи тісно пов’язані з народними культурами й віруваннями. Вони нерідко вбирали в себе народний здоровий глузд. Так, у древніх еллінів був звичай жертвоприносини богам; при цьому пропадало чимало їстівного м’яса.

Тоді титан Прометей знайшов спосіб допомогти людям Заколовши жертовного бика, він обробив його так, що утворилися дві нерівні купи: в одній перебували кості й тельбух, в іншій – шматки свіжого м’яса. Обидві купи Прометей накрив шкірами й запропонував верховному богові Зевсу вибрати одну з них. Зевс поласився на купу більшого розміру. Цей випадок, відтворений у міфі, закріпив правило: після ритуалу жертвоприносини греки стали залишати богам неїстівні частини, а собі те, що могло піти в їжу.

Грецька міфологія була “населена” різноманітними істотами: демонами, сатирами, неприборканими й жвавими; напівлюдьми й химерами, вогнедишними істотами й ін. Головними ж персонажами міфології були боги й герої В основі грецької релігії лежав антопоморфизм, принцип уподібнення людині. Боги мали людський вигляд, були гарні, а головне – безсмертні.

Їм властиві самі різні людські якості, правда, що проявляються з особою силою, інтенсивністю: великодушність, щедрість, ревнощі, підступництво. Боги й герої не тільки нагадували звичайних людей, але й спілкувалися з ними, простими смертними, могли вступати в любовні відносини. Деякі древні грецькі аристократи числили у своїх предках богів, пишалися своїм божественним походженням. Грецькі боги з погляду значимості ділилися на кілька катеГорей Дванадцять головних, верховних богів жили на засніженої, висотою близько 3000 метрів, Горе Олімп у піднесеній частині Греції. На вершині Олімпу перебували палац Зевса й житла інших богів, яких називали олімпійцями.

Сама назва “Олімп” близько поняттю “небо”. Греки вважали, що існувало три покоління богів, причому, по переказі, молодші скинули владу старших. У міфології, таким чином, відбилося суперництво між окремими родами й племенами за верховенство.

Головним верховним богом, батьком всіх богів і людей був Зевс. Його вважали сином Крона, бога часу, а тому називали Кронидом. Зевс роз’їжджав по небу в золотій колісниці, зображувався сидячої на троні з орлом і скіпетром у руках і пучком блискавок як головними атрибутами влади. З висот Олімпу він розсипав людям свої дарунки й затверджував на землі порядок, установлював закони.

Дружина Зевса Гера була верховною грецькою богинею, царицею богів, що захищала шлюбу, подружній любові й родам. Вона зображувалася величною жінкою рідкої краси Брат Зевса Посейдон був богом моря, всіх джерел і вод, а також земних надр і їхніх багатств. На дні моря перебував його палац. Богом смерті був інший брат Зевса – Аид, що панував глибоко під землею. Царство Аїда, куди не проникали промені сонця, виглядало сутінно-страшне й холодним, а загробне життя – сущим нещастям.

Син Зевса Аполлон – бог гармонії й духовної діяльності, бог мистецтв. Він одержав від Гермеса винайдену їм ліру й зробився заступником муз, звідси його прізвисько: Аполлон Мусагет, т. е. проводир муз. Музами називалися богині, супутниці Аполлона, покровительствовавшие різним видам мистецтв. Клио – муза історії; Евтерпа – муза ліричної поезії; Мельпомена – муза трагедії; Талія – муза комедії; Каллиопа – муза пісень; Полигимния – муза пантоміми; Урания – муза астрономії; ерато – муза любовної, еротичної поезії Сестрою златокудрого Аполлона була Артеміда, богиня полювання, родючості, покровителька тварин, а також усього, що живе на землі, росте в лісі й у поле. На скульптурах вона зображувалася з луком і сагайдаком за плечима, що полює в лісах і полях.

Богиня Афіна, одна із самих шанованих у Греції, породжена самим Зевсом, з’явилася в нього з голови. Була богинею мудрості, у її честь назване головне місто Греції й спорудять головний храм – Парфенон. Афіна захищала містам-державам Греції, обдаровувала їхніми мудрими радами, рятувала в мінуту небезпеки.

Син Зевса Гермес – бог, покровительствующий подорожанам, ремеслам, торгівлі. Бог війни Арес, син Зевса й Гери, виступав звичайно в обличчя тяжеловооруженного воїна – гоплита. Це самий нелюбимий з нащадків Зевса, якого не терпіли через його войовничий дух і кровожерливість.

Сином Зевса й Гери був і бог вогню, а також ковальського мистецтва Його зображували у фартуху, збройним ковальським молотом, серед іскор і диму. Гефест – єдиний олімпієць, що займається продуктивною працею, що вважався митецьким майстром кування. Дружина Ареса, прекраснейшая Афродіта – богиня любові, зовні персоніфікувала еллінський ідеал жіночої краси. Вона будила в серцях і богів і смертних любов і завдяки цьому мала всеперемагаючу владу, панувала над миром Однієї з найбільших богинь уважалася сестра Зевса Деметра, що дає родючість землі: без її могутньої сили нічого не народилося.

Любимейшим богом був також син Зевса Дионис, покропи тель рослинності, вина й виноробства. Свята на честь бога Диониса зіграли більшу роль у процесі становлення грецького театру. Крім головних олімпійських богів існували й численні боги як би “другого сорту”.

Серед них Ерот, син Ареса й Афродіти, пустотливий підліток, крилатий стрілець із лука, бог любові; Гипнос – бог сну; Танатос – бог смерті; Гименей – бог шлюбу; Асклепій, син Апполона й Корониди, – бог лікування; ерида – богиня розбратів; Ника – богиня ночі й ін. Поряд з богами в міфах були “задіяні” герої, або титани. Героями вважалися особистості напівбожественні, що стояли десь між богами й людьми.

Героями вважалися також люди реальні, історичні фігури, засновники міст (Мильтиад), державні чоловіки (Солоний), засновники філософських шкіл, найбільші поети, чиї діяння відігравали більшу роль у житті греків. Їхні гробниці нерідко перебували в центрі міст, як нагадування про колишні подвиги Були героями й фігури легендарною, створеною народною фантазією. Одним із самих знаменитих і шляхетних героїв-мучеників у міфології був Прометей, що зробив неоціненні послуги людському роду. Серед любимейших народних героїв був і Геракл, наділений величезною силою. Буквально його ім’я означає: “здійснюючі подвиги через гоніння Гери”.

Коли Гера замислила вмертвити дитини Геракла, нацькувавши на нього двох змій, Геракл задушив їх. Перевершуючи всіх силоміць, не знаючи суперників у військових вправах, Геракл зробив 12 подвигів. Серед них убивство дивовижного немейского лева; знищення Лернейской гідри – чудовиська з тілом змії й дев’ятьома головами дракона; винищування стимфалийских птахів, що спустошували місцевість, що переслідували тварин і людей, розриваючи їхніми мідними дзьобами, і багато хто інші.