Міф як форма буття людини і перша історична форма культури

Де і коли виникла культура? Професор М. С. Каган відповідає на це запитання так: виникнення культури співпадає з переходом від життєдіяльності тваринної до життєдіяльності людської, від “homo habіlіs” до “homo sapіens”. Це сталося, коли людина перейшла від випадкового використання підручних засобів до виготовлення знаряддя праці.

Первісна або традиційна культура, що існує у деяких народів до цих пір (Австралія, Африка, Океанія), територіально охоплює всі континенти, а хронологічно – всю епоху існування homo sapіens.

Залежно від того,

з якого матеріалу були створені знаряддя праці, в історії суспільства виділяють:

Кам’яний вік – палеоліт (первісна культура).

Бронзовий вік – виникнення найдавнішніх держав.

Ранній залізний вік – виникнення держав вторинного типу.

Історія первісної культури – це історія палеолітичної культури, культури палеоліту. У 70-ті рр. структуралісти і водночас представники міфологічної школи Леві-Стросс, Леві-Брюль, вивчаючи традиційні культури (тобто культури, які начебто завмерли на первісній стадії розвитку), виявляли загальнолюдські універсалії: мотиви, сюжети, образи – архетипи, що

свідчать про спільну долю людства. Тоді (в такому контексті) первісна культура сприймається як спогади про майбутнє.

Чому ж вчені зверталися перш за все до міфів?

Ще К. Г. Юнг показав, що міф – найперша початкова форма психічного досвіду людини і всі архетипи так чи інакше пов’язані з міфологічними образами та переживаннями. Тобто зрозуміти міф як систему певних знаків – означає зрозуміти не тільки первісну культуру, а взагалі код культури людства. Отже міф – це перша історична форма культури.

Як можна розуміти міф? Як казку, сказання про богів та героїв, або систему фантастичних уявлень про світ.

Перш за все, міф – це спосіб буття первісної людини, який базується на уособленні, одухотворенні природи, сприйнятті людини як частки цілого, єдиного космосу. Саме частки, а не царя, як буде сама себе сприймати людина Нового часу доби Християнства.

У такому міфологічному космосі людині потрібні покровителі, якісь сили, боги, яким людина приносить жертви і на допомогу яких сподівається.

У кожного племені (чи “язика”) – власні боги і уявлення про значимі для нього сили, або явища. Тому для кожного племені (“язика”) характерна своя система вірувань. Звідси й походить термін “язичництво” (тобто віра у багатьох богів, характерна для язика-племені). Але, як довів Леві-Стросс (Структурная антропология. – М., 1983), всі язичницькі системи мають типологічні риси, вони схожі у головному. Саме тому можна виділити якісь спільні загальнолюдські форми міфологічних вірувань.

Вчені виділяють три головні форми міфологічних вірувань.

Система міфологічних вірувань пов’язана із загальним міфологічним уявленням про світ, яке базується на одухотворенні природи. Тому і перша форма міфологічних вірувань пов’язана з одухотворенням. Це – анімізм (від lat. – anіmus – душа, аnіmatus – одухотворення), який Тейлор вважав джерелом походження релігії.

Анімізм – віра в душі і духів, що впливають на життя людини. Первісна людина вірила, що вона складається з двох частин: тіла і душі. При цьому різні племена по-різному визначали місцезнаходження душі в тілі. Одні вважали, що душа міститься в крові (бо бачили, що поранена людина вмирала, втрачаючи кров, звідси, до речі, ритуал братання, під час якого змішували і випивали кров, стаючи братами). Інші вірили, що душа в очах, звідси віра в “лихе око”, що завдає шкоди. Треті вбачали душу у волоссі, нігтях (ми до цього ще повернемося, коли будемо говорити про магію).

Друга форма релігійних уявлень – тотемізм. Тотемізм пов’язаний із заняттями первісної людини: полюванням і збиранням рослин (збиральництвом). Цей термін походить від слова “от-тем”, що у перекладі з оджибве (мова латиноамериканських індійців) означає “його рід”.

Тотемізм – віра в існування зв’язку між родом та його тотемом – певним видом тварин, рідше рослин. Це – віра у священних предків, які ототожнювалися з тваринами (рослинами). М’ясо таких тварин не їли, їх не вбивали, бо вони вважалися “батьком”, “старшим братом” (рудимент – священна корова в Індії).

Наприклад, Леві-Брюль описує, що в одному племені індійців тотемною твариною була видра. Коли він запитав, чи вважають індійці, що видра їх предок, вони відповіли: “Ні, це означає, що наші предки – люди, могли набувати вигляду видри”.

Забобони анімізму і тотемізму ми знайдемо не тільки у стародавніх культурах Єгипту (де боги зображуються як тварини), Риму (легенда про капітолійську вовчицю), а й у християнстві, де Бог – батько для всіх, а випити червоного вина під час причастя – означає випити крові Божої, так само, як з’їсти проскурки означає вкусити тіло Господнє. Крім цього, у фольклорі християнських народів є багато казок про шлюбні відносини між людиною та твариною. “Тварина” – головна тема первісного живопису, і це теж наслідок тотемізму.

І, нарешті, третя форма вірувань – фетишизм. Фетишизм (від португальського feіtісo – “амулет”, предмет, що має захисні властивості) – віра в надприродні властивості неодухотворених предметів, обожнювання предмета, речей, які мають демонічну силу. Фетишами могли бути будь-які речі: кігті тварин, зуби, малюнок пораненої тварини (досить поширений сюжет палеолітичного мистецтва), адже люди тоді вірили, що те, що зображено, відбудеться. У сучасній культурі чимало рудиментів фетишизму, наприклад, прапор, герб, престижні речі – мобільний телефон, відео-магнітофон, автомобіль тощо.

Всі названі форми вірувань базуються на ідеї містичного споріднення явищ, предметів, живих істот.

Саме ця ідея містичного зв’язку, співпричетності речей і є основою магії як способу впливу на речі через використання не їх особистих властивостей, а співпричетності однієї до одної. Первісна людина вірила, що впливаючи на ту чи іншу річ, вона впливає на явище, знаком якого ця річ була в її уяві. Таким магічним символом уявлялися і слово (співпричетне до явища чи предмета, які воно називало), і ім’я – знак людини. Це означало, що і слово, і ім’я могли бути використані з метою завдавання шкоди: вважалось, що не можна називати своє ім’я незнайомій людині, бо виникав ризик бути зачарованим.

А. Радугін розповідає, що до нас не дійшло із давньоруської мови справжнє ім’я ведмедя – тотемної тварини і грізного тотема. Його ім’я замінили в мові на алегоричне прізвисько, в якому відбилася пристрасть тварини до меду.

Укр. мед – відь	Рос. мед – ведь
Відаючий мед	Ведающий мед

Є декілька різновидів магії, найбільш відомі типології англійського релігієзнавця Д. Фрезера (1854 – 1941) (Фрезер Д. Золотая ветвь. – М., 1978) та російського вченого С. Токарева (1899 – 1985) (Токарев С. Религия в истории народов мира. – М., 1986).

Це, зокрема:

– магія, що вражає, чи шкідлива, тобто вплив на людину за допомогою предмета, який безпосередньо або опосередковано пов’язаний з нею: частини одягу, волосся, статуетка, яку протикали в тому місці, де хотіли нашкодити (пам’ятаєте “Королеву Марго”?), портрет (через те багато представників так званого традиційного суспільства не дозволяли себе малювати);

Любовна (може бути доброю чи злою), здійснюється за допомогою напоїв чи дії (доторкнутися до тіла);

Лікувальна: до речі з неї і виникла медицина (наприклад, коли людина захворювала на плеврит її груди змащували розігрітим бджолиним воском. Те ж саме роблять і сучасні медики);

Метеорологічна;

Промислова (рибальська, землеробська тощо).

Д. Фрезер вважав, що магія посідає важливе місце у розвитку людської свідомості, а погляди людей на світ проходять три етапи: магічний, релігійний і науковий. Причому магія ближча до науки, оскільки, як і наука, походить з переконання в існуванні зв’язку у природі причин або наслідків, з того, що людина може на них впливати. Магія протилежна релігії, оскільки в релігії люди вважають себе безсилими перед природою і звертаються до вищих сил за допомогою.

У магічному космосі послідовні в часі дії сприймаються як причинний зв’язок.

Леві-Брюль описав випадок, коли місіонер показав індійцям фігури тварин, зображуючи їх за допомогою тіні від пальців на стіні (див. Леви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном мышлении. – М., 1994. – С. 59). Наступного дня рибалки наловили більше риби і просили місіонера знову показати тіні, бо послідовність дій в часі вони сприйняли як причинний зв’язок.

В міфологічній свідомості складається досить чітка картина світу. За уявленнями людини, що була частиною міфологічного космосу, існує три космічні зони, три Світи: Верхній (небесний), Середній (світ людей) і Нижній (підземний). Ця триповерхова реальність відбивається в малюнках, керамічному орнаменті, геометричних символах первісної людини і представників так званих традиційних культур.

На бубнах шаманів різних народів (хакаських, алтайських тощо) зображено два світи, що розділені тонкою рисочкою, яка проходить ближче до верхньої або до нижньої частини бубна-всесвіту. Якщо більша площа бубна відведена Верхньому Світові, це означає, що шаман спілкується здебільшого з ним. Якщо більшу частину займає Нижній Світ, це означає, що покровителі шамана знаходяться саме там. Тонка лінія, яка розділяє два світи і є Середній Світ, світ людей, який не цікавить шамана.