Маркіз де Пидаль, Маркіз де Мира-Флорес, Эваристо де Сан-Мигуэль
Дон Педро Хосе де Пидаль був одним з найвидатніших і діяльних представників партії помірних. Вибраний у президенти конгресу слідом за проголошенням повноліття королеви Ізабелли II, він з тієї пори й до самої смерті (1865) не виходив зі складу міністрів і завжди відігравав головну роль у політичному житті своєї країни. Він брав діяльну участь в установі конституції 1845 р., коли монархічна влада, відновлена майже у всій своїй силі, могла одним простим декретом привласнити собі право й верховне законодавство, йому також зобов’язана іспанські нації
Людина строгих правил, искренно переконаний, послідовний і глибоко чесний, він в усі час своєї довгої політичної діяльності користувалася величезним впливом у рядах консерваторів. Це доктринер школи Гизо, a своєю книгою Історія Арагонского повстання він довів, у перших, що превосходно володіє рідною мовою, і, у других, що розуміє історію саме так, як розуміють її наші великі історики, що становлять гордість сучасної Франції. Він уміє розрізняти істотні прагнення й характер націй від випадкових фактів
Ha ряду з маркізом де Пидаль ми повинні поставити іншого державного діяча, настільки ж гідної поваги, хоча й менш талановитого. Це маркіз де Мира-Флорес, один з перших іспанських вельмож, чиє ім’я часто згадується під час регентства королеви Христини й у перші роки царювання Ізабелли II. Він переважно займався описом тих подій, у яких або сам брав безпосередню участь, або був свідком-очевидцем. Тому, видані їм книги можуть зробити значну послугу всякому, хто побажає ознайомитися з історією сучасної Іспанії.
Одна із цих книг, перша за часом, видана ще в 1834 році, носить наступний заголовок: Критичний^-критичний-історико-критичний досвід дослідження періоду іспанської революції від 1820 до 1823 року.
Тут докладно викладені всі події, що відбулися на Пиренейском півострові від початку прояву змови Риего до узяття Трокадеро, — й у загальному ця книга повна інтересу; але, на жаль, автор майже всюди обмежується повідомленням одних офіційних фактів, зовсім не проникаючи у внутрішнє життя народу, тобто в його думки, почуття й прагнення.
Незабаром після того, він написав ще два томи, де зібрані в систематичному порядку всі найголовніші документи, що можуть пролити щире світло на події від 1810 до 1823 р. Це дуже коштовний подарунок з боку іспанського гранда всім, хто захотів би зайнятися серйозним вивченням згаданої епохи. Зібрати матеріали для майбутнього будинку – і вже саме по собі більша заслуга, і великої поваги гідний людина, так безкорисливо й невдячна праця, що великодушно приймала на себе, чорно робітника.
В 1843 році маркіз де Мира-Флорес знову видав два томи під заголовком: Матеріали для історії семи першого років царювання королеви Ізабелли II. Ціль цієї праці почасти особиста, тому що автор занадто очевидно намагається оттенять ту частку участі, яку він приймав у більшості подій за час регентства королеви Христини; але ця участь має дійсне значення й для нас, тому що, перебуваючи постійно y кормила правління, як той міністр, то посланника, то сенатора, маркіз де Мира-Флорес міг вірогідно повідомити не мало таких фактів, таких інтимних подробиць, яких ми дарма стали б шукати y істориків з іншої сфери. Жаль тільки, що й тут він не залишає свого сухого офіційного тону, що за адміністратором і політиком майже ніколи не видно людини; не видно також і здатності проникати в той внутрішній мир, де криються причини й двигуни всіх зовнішніх дій, словом, на кожному кроці відчувається в авторі цієї книги величезна різниця з нашим герцогом де Сэн-Симон.
Нарешті, в 1865 році в пресі з’явився новий добуток маркіза де Мира-Флорес, невеликий томик, доступний по обсязі й формі викладу читачам всіх класів. Під заголовком Критичний^-критичний-історико-критичний огляд участі різних партій у політичних подіях Іспанії XIX століття, воно представляє докладний конспект всіх попередніх робіт того ж автора по тім же предметі, так що за допомогою його можна без праці скласти досить точне поняття o політичних рухах в Іспанії за весь період від 1810 до 1865 року. Але, тримаючись винятково консервативної точки зору, маркіз отут занадто пристрастно відмінюється на користь помірних і монархії, беззвітно боїться демократії, мабуть, навіть не з’ясувавши собі її прагнень і цілей. Він цілком Автор належить до числа тих людей, які думають, що прогрес повинен виходити від влади, і недостатньо думають його у вільному розвитку особистості й поширенні освіти в масах.
Ми не можемо також не згадати тут o працях дона Эваристо де Сан-Мигуэль, одного з головних корифеїв партії прогресистів. У житті цього чесного громадянина був момент (1856 р.), коли його сива голова увінчалася тим же ореолом популярності, який здобував собі в 1830 році наш старий Лафайэт. Уже незадовго до смерті, Сан-Мигуэль здумав розповісти o революційному русі в Іспанії й освітити його в цілому з погляду своєї партії, для чого постарався згрупувати всі головні факти даної епохи навколо однієї особи, що принимали в них найбільшу участь, дона Августина Аргуэллеса. Але, на жаль, самий план усього твору дуже нестрункий: з одного боку, щоб усвідомити події, авторові випливало сказати o їх все важливі-важливу-важлива-важливий-істотне-важливе, a з іншої він не міг поширюватися, не виступаючи з намічених рамок. Внаслідок цього, спеціальний інтерес його книги губиться в масі різних інцидентів, де партії змішуються із цілими націями, так що вже важко виділити характер дії кожної.
Стиль його простий і ясний, але перо журналіста сильно дає себе почувати тим, що політика є тут не в загальному обрисі, a у послідовному ході її день за день. Якби автор повідомив нам тільки інтимну сторону тих подій, у яких брав безпосередню участь, тоді його праця, за умови, звичайно, самої сумлінної історичної точності, був би незрівнянно корисніше для потомства й долговечнее в літературі.
Эваристо Сан-Мигуэль належить до числа тих сміливих, симпатичних діячів ліберальної партії, пам’ять o яким повинна глибоко й міцно зберігатися в серце Іспанії. Це один з борців 2 травня 1808 року, один з перших сподвижників Риего; він два рази був міністром; два рази посланником, кілька разів піддавався всім нещастям вигнання й тюремного ув’язнення. Крім згаданої нами біографії Аргуэллеса він написав ще Історію Пилипа II, що свідчить o працьовитому науковому дослідженні й не позбавлену літературних достоїнств. Потім Сан-Мигуэль є видавцем журналу Військовий Огляд, початого з метою підняти хоч скільки не будь розумовий рівень Офіцерів іспанської армії. Ця необхідність відчувається, втім, не в одній Іспанії: y нас теж військові люди не виявляють великого інтелектуального розвитку, але всі спроби сприяти йому дотепер залишаються невдалими; тому не дивно, що Військовий Огляд дона Мигуэля не зустріло в Іспанській армії того співчуття, на яке він у праві був розраховувати.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)