“Марія” Уласа Самчуна – найсенсаційніший твір української літератури про голодомор
Роман “Марія” – роман-спалах, роман-реквієм, роман-набат! Саме цим твором Улас Самчук явив усьому світові невичерпні потенційні можливості українського образного слова. Він був перший, хто показав справжнє страхітливе обличчя комунізму, змалювавши у романі “Марія” жахливі картини лютого голодомору 1932-1933 років, який принесла на українську землю радянська влада. Коли писався твір, в Україні лютував голод, штучно зроблений з метою винищення селянства. Свіжими слідами цих страшних подій пішов Улас Самчук, зобразивши жорстоку І правду
Попри все Улас Самчук покладається на силу самого життя, яке не дозволить людям втратити Божу подобу. Саме це життя й показане у романі, перед нами живі люди, які кохають, працюють, вірять, борються, живуть і вмирають – з гідністю! 1 ця гідність – найсправжнісінька, бо приходить через тверді мозолі, солоний піт, через біль і радість щоденної праці на землі. Кожна людина має
Сонце! Кінчики проміння опалюють сухі жили рук, б’ють у запалі очі, підбарвлюють срібло волосся. Марія не жмурить очей, дивиться рівно й широко, відходячи в інший світ. Недаремно її називали Богородицею. Вона – образ-сим-вол багатостраждальної, сплюндрованої України. Багато що єднає її з героїнями українських класичних творів, написаних у різні часи: з Малайкою Волик (“Фата Моргана” М. Коцюбинського), Половчихою (“Вершники” Ю. Яновського).
Безперечно, голодомор у розумінні письменника – закономірне звірство сталінської влади. Він є також і розплатою за людські гріхи: нехтування Марією шлюбним обов’язком, зроблений нею аборт, підпал Гнатом Корнієвого хазяйства, а найголовніше – фатальну й фанатичну прихильність молоді до більшовицького ладу.
Доля Марії, її великомученицької дочки, яка збожеволіла від голоду, наклала на себе руки, задушивши перед тим своє дитя, її трьох синів – це доля України та її дітей, яким судився свій шлях – неймовірно важкий, страдницький і трагічний.
В Уласа Самчука давні традиційні проблеми моралі у стосунках батьків та дітей постають інколи в жахливих описах. Трагедія Маріїного роду розгортається днем за днем. Середульший син, ледачий і неслухняний Максим, стає більшовицьким катом, котрий пиячить, глумиться над святими храмами, мордує своїх співвітчизників, зневажає національне коріння. Батько виносить сину вирок – рубає сокирою свого сина-відступника: “Швидкими кроками підійшов до нього і раз, другий розмахнувся і опустив сокиру”. Але сокирою Корнііі рубав і соціалізм, пролетаріат, котрі винищили рід Перепутьків, знищили господарство, повиганяли з рідної домівки, знищили мільйони українських родин. У вчинкові Корпія відбилася життєва позиція Уласа Самчука, його віра в людську волю до життя аж до останнього подиху. Трагічний фінал наштовхує на роздуми, адже письменник вірив у те, що українці відродяться, заживуть щасливо, тому і фінал роману життєствердний.
…Тане Марія, як свічка, вона помирає під промінням сонця з посмішкою на вустах, бо ні на кого не тримає зла. Адже Марія – це вічне добро!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)