“Маленький принц” А. де Сент-Екзюпері: розуміння героями головних життєвих цінностей “Звідки я? Я з мого дитинства”. Кожний, хто прочитав казку “Маленький принц” Антуана де Сент-Екзюпері (1900-1944), знає, як відповідає творчості письменника це його пояснення. Серед художників XX століття Екзюпері найбільш безпосередній і нештучний. У ньому важко визнати професійного письменника, він так і залишився льотчиком, що розповів про себе й про світ. Разом з тим Екзюпері зробив більше, ніж інші, щоб скасувати межу між мистецтвом і дійсністю,
між окремо взятою людиною й величезним людським колективом, що називає себе людством. “Вільна людина, – писав Антуан де Сент-Екзюпері, – лише той, хто “розгорнув крила, хто не зв’язаний більше зі швидкоплинними благами, хто згодний померти за всіх людей, хто здатний сказати: “Я відповідаю за все”. Труд заради добра для всіх, взаєморозуміння між народами – така програма Екзюпері, художника й мислителя. Філософська казка Екзюпері “Маленький принц” є найбільш поетичним вираженням ідей письменника. Маленький мешканець планети-астероїда В-612 зненацька з’являється перед льотчиком,
що потерпів аварію в пустелі Сахари. Льотчик, страждаючи від спраги, приречений, можливо, на загибель, знаходить у Маленькому принці друга, що позбавив його від самотності. Малюк-принц надав льотчикові духовну підтримку. Протягом тижня, що знадобився, аби полагодити літак, він вселяв у льотчика віру в життя… В той час, як людина гинула від спраги, він повинен був відчути себе відірваним від світу, забутим людьми, однак він чув біля себе невгамовний голосок і, здавалося, навіть бачив Маленького принца. Чи було це в дійсності? Екзюпері не приховує, що його розповідь – казка. Але Маленький принц для Екзюпері, який одержав релігійне виховання, – не ангел, що спустився на землю. Він втілює в собі вічно живу частку людської душ і, будучи наче зразком, що дозволяє оцінити найбільш людське в людині. “Звичайно, льотчик залишався один”, – скажемо ми, міркуючи реалістично. Але й залишившись одною, людина не самотня, хоча нас хочуть переконати в цьому багато письменників-песимістів. У письменника Екзюпері людина у глибинах своєї істоти знаходить сили протистояти смерті, він не капітулює (ця ж думка висловлена Елюаром у вірші “Повідомлення”), Маленький принц уособлює в казці ті людські якості, які складають сенс і зміст людського життя. У нього добре серце, розумний погляд на світ. Малюк працьовитий, постійний у своїх прихильностях, позбавлений будь-яких агресивних або жадібних прагнень. З розповідей Малюка ми дізнаємося про його маленьку планету і про його мандрівки із птахами по інших світах. На різних планетах Малюк бачив багатьох людей, що присвятили своє життя нерозумним цілям. Це король, що “править” світом, ніким не управляючи, честолюбець, зачарований своїм марнославством, гіркий п’яниця, “ділова людина”, зайнята безглуздим підрахунком зірок. На Землі, куди потрапив Малюк, таких людей було дуже багато (сто одинадцять королів!). Життя дорослих людей взагалі здається Малюку нерозумним. Адже покликання людини – лише в безкорисливій любові до тих, кому ти потрібний. Так, Малюк любить вирощену ним квітку троянди. Він навчився приручати звірів. Цьому навчив його Лис, що, виявляється, хотів, щоб його приручили. Малюк легко заводить друзів, чесно виконує обов’язки, покладені на людину життям. Життя дане людині, щоб прожити його з іншими людьми, прожити недаремно – така мораль казки “Маленький принц”. У фіналі казки з’являється мотив смерті. До цієї теми, до якої часто й по-різному звертаються сучасні закордонні письменники, поети, драматурги, Екзюпері підійшов по-своєму. Смерть неминуча, – міркує Маленький принц. Але чи можна вважати, що смерть позбавляє людське життя сенсу? Маленький принц так не думає. Він змушує людину примиритися з неминучістю смерті й запевняє льотчика, що інакше йому, Малюку, ніяк не повернутися на свою планету. Хоча тут, у казці, знову з’являється релігійний мотив, безсмертя душі, про яке говорить Екзюпері, трактується не в релігійному контексті. Екзюпері протиставляє своє ставлення до життя й смерті песимістичній й нігілістичній філософії, що позбавляє сенсу людське життя. Творчість Екзюпері глибоко оптимістична, хоча його підхід до суспільного життя й носить абстрактний характер. Продовжуючи розвивати ідеї раціоналістів XVII століття, Гюго й Ролана, Антуан де Сент-Екзюпері прагнув сформулювати положення, в яких перед людиною могла б у яскравому світлі постати духовна мета буття.
